Головна » Файли » Для учнів » Вишневецький В.О., українська мова та література

УКРАЇНСЬКА МОВА. ПІДГОТОВКА ДО ЗНО. ПРЯМА МОВА
12.04.2017, 11:02

Пряма і непряма мова

Пряма мова — це чуже мовлення, передане дослівно, без змін:

Хтось із дитям удвох бродить різдвяним садком. Каже дитятко: «Я — Бог», трусить сніжком (І. Малкович).

Пряма мова супроводжується словами автора, що вказують, кому належить пряма мова, за яких обставин вона висловлена тощо. Тому речення з прямою мовою складаються з двох частин: слів автора і прямої мови. Ці частини об'єднуються за змістом та інтонаційно, без допомоги сполучників. У складі слів автора є спеціальні слова, що вводять пряму мову, певною мірою з'ясовують її особливості: говорити, казати, повідомляти, відповідати, запитувати, зазначати, натякати, порадити, попросити, пояснювати, підкреслювати, зауважити, буркнути, думати: «Земля найкраще пахне восени», — говорить сам до себе Тимофій (М. Стельмах). Уводити пряму мову можуть не лише дієслова, а й іменники: питання, відповідь, пропозиція, команда, шепіт.

Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, у середині прямої мови, після неї, а також включати в себе пряму мову.

Пряма мова завжди береться в лапки. Уживання інших розділових знаків залежить від місця прямої мови і слів автора в реченні.

Після слів автора перед прямою мовою ставиться двокрапка:

Він має повернутися. В хатину,

де на порозі — сивий чоловік.

Той сивий старець прошепоче: «Сину...»

Старий і сивий, як двадцятий вік.

К. Герасим'юк

Після прямої мови перед словами автора ставиться кома і тире або, якщо пряма мова є питальним чи окличним реченням, знак питання (знак оклику) і тире: «Не клопочися дарма, жінко», — хитали сивими бородами діди. «А знаєте, чому півники подружилися?» — підійшов до дітей тато. «Дідусю, струмок висихає!» — схвильовано повідомили хлоп'ята (В. Чухліб).

Якщо слова автора стоять у середині прямої мови, то можливі такі варіанти розстановки знаків:

1) слова автора в середині прямої мови з обох боків виділяються комою і тире: «У вигляді мови, —сказав Олесь Гончар, — дано людині великий дар» (Л. Бортняк);

2) слова автора містяться в середині прямої мови, що складається з двох речень. У цьому випадку перед другим реченням прямої мови ставиться крапка і тире:

«Так воно і є! — мовив дідусь, заглянувши в криничку, — Джерело замулилось». «Нічого, згодяться кошики, — мовить Овдій. — Руки в людини для того, щоб роботу ними робити». «Чому це ви радієте? — запитує Тетян-ка. — Сонця ж нема. Хмарно» (В. Чухліб);

3) слова автора містяться в середині прямої мови і вказують на те, що пряма мова буде продовжуватись. У такому разі після них вживається двокрапка і тире:

«Писанка ще мало досліджена, — говорить учений і додає: — Але є переконливі докази, що вона була відома ще задовго до нашої ери» (В. Скуратівський).

Непряма мова — це чуже мовлення, що передається не дослівно, а зі збереженням лише основного змісту висловлювання. На письмі непряма мова в лапки не береться.

Речення з непрямою мовою є складнопідрядним із підрядним з'ясувальним, яке приєднується за допомогою сполучників що, ніби, щоб, чи і сполучних слів де, куди, коли, як тощо. Вибір способу зв'язку залежить від таких умов:

— якщо чуже висловлювання, передане непрямою мовою, було звичайним розповідним реченням, уживається сполучник що:

Василь Касіян розповідає, що в основу його малюнка покладено епізод із життя Тараса Шевченка (Із журналу);

— якщо мовець, що передає зміст чужого висловлювання, хоче виразити сумнів щодо його достовірності, вживається сполучник ніби:

Ліхтар розхвастався, ніби він міг би засліпити сонце (В. Симоненко);

— якщо висловлювання було спонукальним реченням, уживається сполучник щоб: Софія Петрівна благала Аркадія, щоби він заспокоївся (М. Коцюбинський);

— якщо висловлювання було питальним реченням без питальних займенників або прислівників, уживається сполучник чи: Маруся питає, чи дружу я з Тимком Степурою (О, Донченко).

Коли ж такі слова були, вони стають сполучними словами у підрядному реченні: Хлопчик запитав, куди зникає вночі сонце. Вишлевич зупинив пана Юзефа і запитав, де Юлія. Головацький запитав Вишлевича, яка ідея в нього найсвятіша (В. Іваничук).

Діалог

Діалог — це пряма мова, яка передає розмову двох або кількох осіб. Слова кожної особи, що бере участь у розмові, називаються репліками.

Репліку супроводжують слова автора, якщо бажано уточнити, кому вона належить.

Кожна репліка діалогу здебільшого починається з нового рядка, на початку якого ставиться тире. Репліки в лапки не беруться.

Васильку! А ти знаєш, що я тебе на осінь записала в школу?

— Звичайно, знаю! — відказав Василько і хотів бігти далі.

— Та почекай, — зупинила його мама (В. Терен).

Коли кілька реплік діалогу записуються в рядок і не вказується, кому вони належать, то кожна репліка береться в лапки і відділяється одна від одної тире:

«Ав тебе земляще де є?» — «Ні, нема». — «Ахата є?» — «Є» (Панас Мирний).

Якщо перед першою реплікою ставиться тире, тоді парна репліка (відповідь) береться в лапки:

— А в тебе земля ще де є? — «Ні, нема». — А хата є? — «Є».

Заміна прямої мови непрямою

Під час заміни прямої мови на непряму слова автора стають головним реченням, а пряма мова — підрядним.

Ніна Саєнко, згадуючи про батька, сказала: «Багато років я була його слухом і мовою».

Ніна Саєнко, згадуючи про батька, сказала, що багато років вона була його слухом і мовою.

Непряма мова ведеться не від імені того, хто її висловив, а від імені автора. Тому, замінюючи пряму мову непрямою, змінюють форми всіх особових та присвійних займенників відповідно до того, як їх має вживати автор, що передає чиюсь мову. Іноді доводиться переміщувати деякі слова, замінювати іншими, часом пропускати.

Якщо пряма мова є питальним реченням (пряме питання), то в непрямій мові буде непряме питання, тобто підрядне речення з питальними словами:

Мама запитала: «Сину, ти вже виконав своє завдання?»

Мама запитала сина, чи він виконав уже своє завдання.

Якщо присудок прямої мови виражено наказовою формою дієслова, то пряма мова замінюється підрядним реченням зі сполучником щоб або простим реченням із неозначеною формою дієслова.

Пряма мова:

«Ану, Васильку, йди до дошки», — сказав учитель.

Сестра просила брата: «Заграй на скрипці».

Непряма мова:

Учитель сказав, щоби Василько йшов до дошки.

Сестра просила брата заграти на скрипці.

Однак не всяку пряму мову можна замінити непрямою. Важко (або й неможливо) замінити пряму мову, насичену звертаннями, вигуками, вставними словами, словами і зворотами, характерними для усного мовлення. У такому випадку всі такі слова випускаються, а зміст прямої мови переказується приблизно:

Пряма мова:

«Ох, ох, ох! Бідна моя головонько!» — голосила сусідка. «Га, та як твоя Наталка, Ясенихо? — ще здалеку запитав голова. — Одужала?»

Непряма мова:

Сусідка бідкалася й голосила.

Голова ще здалеку запитав Ясениху, чи одужала Наталка.

Цитати

Слова або цілі речення, які наводяться буквально з чийогось висловлювання, з якогось твору чи документа, називаються цитатою. Цитата на письмі зазвичай виділяється лапками.

Якщо цитата супроводжується словами автора, то використовуються ті самі розділові знаки, що й у прямій мові:

Видатний український живописець висловлювався так: «Малюнок — кістяк живопису, на якому він тримається. Малюнок — життя твору, колір — його одяг» (Із журналу).

Якщо цитата виступає частиною речення, то вона починається з малої літери:

А. Монастирський підкреслював, що «реалізм — це не просто фотографія натури..., а серце художника».

Якщо цитата наводиться лише частково, то на місці пропущених слів ставляться три крапки.

Поетичні рядки, записані віршем, у лапки не беруться. Вказівка на автора не береться в дужки. Ці ж правила стосуються віршованих та прозових епіграфів:

Поставлю хату і кімнату, Садок-райочок насажу. Посиджу я і похожу В своїй маленькій благодаті. Т. Шевченко

Якщо вказівка на автора або на джерело цитати йде в одному рядку з цитатою, то вказівка береться в дужки, а крапка ставиться, як правило, після дужок:

Розкажи, як за горою сонечко сідає (Т. Шевченко).

Послідовність розбору конструкції з прямою мовою

1. Навести аналізовану конструкцію.

2. Вказати пряму мову і слова автора, інтонаційний та змістовий зв'язки.між ними.

3. Визначити місце прямої мови щодо слів автора.

4. Пояснити розділові знаки.

5. Проаналізувати окремо пряму мову і слова автора, вказуючи на особливості їхньої структури.

6. Схема речення.

Зразок розбору конструкції з прямою мовою

1. «У вигляді мови,— сказав Олесь Гончар, — дано людині великий дар».

2. Пряма мова: У вигляді мови дано людині великий дар; слова автора: сказав Олесь Гончар.

3. Слова автора переривають пряму мову.

4. Слова автора стоять у середині прямої мови, тому з обох боків виділяються комою й тире.

5. Пряма мова — це просте речення, розповідне, не-окличне, односкладне, поширене, повне; підмета немає, присудок — дано — виражений дієслівною формою на -но; речення безособове; дано (кому?) людині (непрямий додаток, виражений іменником у давальному відмінку); дано (як?) у вигляді мови (обставина способу дії, виражена двома іменниками); дано (що?) дар (прямий додаток, виражений іменником у знахідному відмінку); дар (який?) великий(узгоджене означення, виражене прикметником).

Слова автора — це просте речення, розповідне, неокличне, двоскладне, непоширене, повне.

6. «П», — а, — п».

Питання для самоконтролю

1. Що називається прямою мовою?

2. Чим пряма мова відрізняється від непрямої?

3. Які розділові знаки ставляться, коли пряма мова стоїть після слів автора?

4. Які розділові знаки ставляться, якщо пряма мова стоїть перед словами автора? \

5. Які розділові знаки ставляться, коли слова автора переривають пряму мову?

6. Розкажіть про розділові знаки при діалозі.

7. Чим цитати відрізняються від прямої мови?

8. Як пряму мову перевести в непряму?

 

Категорія: Вишневецький В.О., українська мова та література | Додав: vishnevetskiy1967
Переглядів: 321 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar