Головна » Файли » Для учнів » Вишневецький В.О., українська мова та література

УКРАЇНСЬКА МОВА. ПІДГОТОВКА ДО ЗНО МОРФОЛОГІЯ. Службові частини мови
[ Викачати з сервера (165.0 Kb) ] 12.04.2017, 10:35

Службові частини мови

Спільними ознаками всіх службових частин мови є те, що вони:

— не відповідають на питання; .

— не називають предметів, ознак, дій, кількості й не мають лексичного значення;

— не мають властивих самостійним частинам мови морфологічних ознак;

— не змінюють своєї форми;

— не бувають членами речення.

До службових частин мови належать прийменник, сполучник, частка.

Прийменник

Прийменник — незмінна частина мови, що виражає залежність іменника, прикметника, числівника, займенника від інших слів у словосполученні та реченні: рахувати до ста, збиратися в дорогу, ставок край села, від одного до десяти.

Прийменник з іншими частинами мови може вказувати на:

— об'єкт дії: подарунок (для кого?) сестри, писати (про кого?) про брата;

— напрямок: їхати (куди?) на море, йти (куди?) до лісу;

— місце: росте (де?) біля криниці;

— причину: заспівав (з якої причини?) від радості;

— мету: зібратися (з якою метою?) для гри;

— час: залишити (на скільки?) до завтра.

Один і той самий прийменник може виражати різні смислові відношення: росте за хатою (місце) — прийти за годину (час) — купив за гривню (об'єкт).

Одне й те саме значення може бути виражене за допомогою різних прийменників: росте біля дороги, росте при дорозі, росте край дороги, росте поблизу дороги.

Прийменники можуть вступати в синонімічні й антонімічні зв'язки: при, біля, поблизу, край, неподалік (синоніми); в — з, під — над (антоніми).

Види прийменників за походженням

За походженням прийменники поділяються на дві групи: похідні й непохідні.

До непохідних належать прийменники, спосіб творення яких визначити неможливо: до, без, на, під, при, по, над, крізь, за, для тощо.

Похідними називаються прийменники, що утворилися від іменних частин мови та прислівників, а також поєднанням прислівників та іменників з непохідними прийменниками: внаслідок, край, довкола, кругом, завдяки, згідно з, незалежно від, одночасно з.

Уживання прийменників

Кожний прийменник уживається з тим чи іншим непрямим відмінком.

Прийменники біля, для, від, без, до, з-за, з-під, крім, серед, після вживаються тільки з родовим відмінком; прийменники крізь, про, через — тільки зі знахідним відмінком; прийменник при — тільки з місцевим.

Прийменники на, по можуть вживатися із знахідним і місцевим (стояти на березі, виходити на гору, пішов по воду, пливе по воді), прийменники над, під — із знахідним і орудним (думати над задачею, під'їхав під хату) відмінками.

Українському прийменнику до, що завжди вживається з родовим відмінком, у деяких словосполученнях відповідає російський к, який вимагає давального відмінка: звернувся до нього — обратился к нему.

Прийменник із вживається з родовим, місцевим, орудним відмінками.

Чергування У — В

В українській мові чергуються прийменники У —В.

У вживається для того, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

а) між приголосними: Десь у хлібах кричав перепел;

б) на початку речення перед приголосним: У присмерку літають ластівки так низько (Д. Павличко); У лісі стояв гамір, пахло квітами;

в) незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в, ф, а також перед сполучення ми літер льв, св, тв, хв і под.: Сидимо у вагоні; Не спитавши броду, не сунься у воду (Приказка); Велике значення у формуванні характеру має самовиховання; Одягнена у хвою, шумить дрімуча тайга;

г) після паузи, що на письмі позначається комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед приголосним: Стоїть на видноколі мати — у неї вчись (Б. Олійник); Це було... у Києві.

В уживається для того, щоб уникнути збігу голосних:

а) між голосними: У нього в очах засвітилась відрада (Панас Мирний); Була в Одесі; Прочитала в оголошенні;

б) на початку речення перед голосними: В очах його світилася надія; В Антарктиді працюють наукові експедиції;

в) після голосного перед більшістю приголосних (крім в, ф, льв, св, хв і под.): Пішла в садок вишневий (Т. Шевченко); Люди врозкид розляглися в траві (К. Гордієнко).

Чергування І — Й

Сполучник і в ряді випадків чергується з й у тих самих позиціях, що й у — в.

І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

а) після приголосного або паузи, що на письмі позначається крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою, крапками, перед словами з початковим приголосним звуком: Нема вже тієї хатини. І я в сивині, як у сні (Д. Павличко);Вірю в пам'ять і серце людське (Б. Олійник);

б) на початку речення: І долом геть собі село понад водою простяглось (Т. Шевченко).

И уживається, щоб уникнути збігу голосних:

а) між голосними: У садку співали Ольга й Андрій; Оце й уся врода (Панас Мирний); Квітли вишні й одцвітали (Ф. Малицький);

б) після голосного перед приголосним: Навчає баєчка великого й малого (Л. Глібов); На травій квітках росинки, шелестіння й гомін гілки, щебетання й пісня пташки (Я. Щоголів).

Чергування і — й не відбувається:

а) при зіставленні понять: Дні і ночі; батьки і діти; війна і мир;

б) перед словом, що починається на й, є, ї, ю, я: Ольга і Йосип — друзі; І раптом людська тінь майнула. Куди, для чого, хто і як? (М. Рильський);

в) після паузи: Щось такеє бачить око, і серце жде чогось (Т. Шевченко).

Чергування 3 — ЗІ — ІЗ — ЗО

Варіанти прийменника з — із — зі (зрідка зо) чергуються на тій же підставі, що й в — у, і — й.

З уживається:

а) перед голосним початку слова незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: З одним рибалкою він дуже подружив (Л. Глібов); Диктант з української мови;

б) перед приголосним (крім с, ш), рідше — сполученням приголосних початку слова, якщо попереднє слово закінчується голосним, а також на початку речення, після паузи: Плугатарі з плугами йдуть (Т. Шевченко); З її приїздом якось повеселіла хата (Леся Українка); Як сонях той до сонця, до Вкраїни свій погляд я з любов'ю повертав (Ф. Малицький).

Щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, вживають із або зі.

Із уживається переважно між свистячими й шиплячими звуками (з, с, ц, ч, ш, щ) та між групами приголосних (після них або перед ними): Тиховичразом із сходом сонця зірвався нарівні ноги (М. Коцюбинський); Лист із Бразилії(І. Франко); І місив новий заміс із тіста старого (І. Драч); Родина із семи чоловік; Гнат... запріг коні й так їх гнав із села, що вони із шкури вилазили (М. Стельмах); А вже весна, а вже красна! Із стріх вода капле (Нар. пісня); Із шовку виготовили вітрила.

Зі вживається перед сполученням приголосних початку слова, зокрема коли початковими виступають з, с, ш, щ і т. ін., незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: Бере книжку зі стола (Леся Українка); Ви зустріли ворога з палаючою ненавистю в очах, зі зброєю в руках (Ю. Яновський); Зі школи на майдан вивалила дітвора (А. Головко); Війнув зі Сходу легіт волі (Д. Павличко).

Правопис прийменників

Похідні прийменники пишуться разом, окремо й через дефіс.

Разом пишуться:

а) складні прийменники, утворені сполученням одного або двох (іноді — трьох) прийменників із будь-якою частиною мови: внаслідок (унаслідок), впродовж (упродовж), замість, навколо, напередодні, наприкінці, щодо;

б) складні прийменники, утворені з двох простих прийменників: задля, заради, навпроти, окрім, поза, поміж, понад, поперед, посеред, проміж.

Через дефіс пишуться складні прийменники

з початковими з-, із-: з-за (із-за), з-над, з-перед, з-під (із-під), з-поза, з-поміж, з-понад, з-попід, з-посеред, з-проміж.

Окремо пишуться прийменникові сполуки: у (в) разі, під кінець, під час, що ж до.

Послідовність розбору прийменників

1. Речення (словосполучення) із прийменником.

2. Аналізоване слово.

3. Похідний чи непохідний.

4. З яким відмінком ужито.

5. На що вказує.

6. Особливості написання.

Зразок розбору прийменника

1. Стоять дерева в пригорщах долин (Л. Костенко).

2. В — прийменник.

3. Непохідний.

4. Ужито з місцевим відмінком.

5. Вказує на місце.

Питання для самоконтролю

1. Чим відрізняється прийменник від самостійних частин мови?

2. Коли відбувається чергування прийменників?

3. Розкажіть про особливості вживання прийменників.

4. На які групи поділяються прийменники за походженням?

5. Розкажіть про написання прийменників. Наведіть приклади.

Сполучник

Сполучником називається службова частина мови, яка вживається для зв'язку однорідних членів речення, частин складного речення та складових частин тексту.

Сполучник не має лексичного значення, не змінюється, не буває членом речення, не входить ні до члена речення, ні до частин складного речення.

За будовою розрізняють сполучники прості, складні й складені.

Прості — це сполучники, які складаються з одного слова: та, і, що, а, але та ін.

Складні — сполучники, утворені тісним поєднанням повнозначних слів із частками або прийменниками: щоб, якщо, якби, неначе, немовбито, притому і т. ін.

Складеними називаються сполучники, утворені із двох або більше слів: тому що, а як же, у міру того як, дарма що, хоч би.

За походженням сполучники бувають непохідні (а, але, та, і, бо) і похідні, які перейшли в сполучники з інших частин мови (через те що, тому що, незважаючи на те що).

За вживанням виділяють неповторювані сполучники (а, але, проте), повторювані (і... і, то ... то, чи ... чи, або ... або)та парні (хоч..., але; як ..., так; не тільки..., а й).

Сполучники сурядності й підрядності

Сполучники сурядності поєднують рівноправні, синтаксично незалежні одна від одної мовні одиниці — слова, частини складного речення, речення чи групи речень у тексті.

До них належать:

а) єднальні: і, й, та (=і), ні ... ні. Вони означають поєднання або приєднання:

За Володимира і за його сина Ярослава держава Київська була найсильніша й найелавніша (М. Грушевський).

Летіла зозуля з поля на долину, та й сіла кувати на мою калину (Народна творчість);

б) протиставні: а, але, та (=але), проте, зате, однак, які виражають зіставлення або протиставлення:

Життя не має ціни, але воля дорожча за життя (Народна творчість).

Труднощі мучать, зате розуму учать (Народна творчість);

в) розділові: або, чи, або ... або, чи ... чи, то... то, чи то... чи то, які вказують на несумісність явищ або їхню черговість:

Нема просто слова. Воно або прокляття, або поздоровлення, або краса, або біль, або бруд, або квітка, або брехня, або лжа, або правда, або світ, або пітьма (Р. Гамзатов).

Сполучники підрядності з'єднують залежну частину складного речення з головною.

До сполучників підрядності належать:

1) означальні: що, щоб, неначе, ніби, як:

Нещасна, неправдива людина, що добровільно й легко зрікається рідної мови (Б. Харчук);

2) з'ясувальні: що, як, щоб, ніби, мов:

Я довго стояв на вершині дніпрової кручі і слухав, як сивий невпинно котив свою воду (Л. Первомайський);

3) ступеня і способу дії: щоб, що, як, чим, тим, мов, наче, неначе, ніби, ніж:

Цвіте липа так буйно й розкішно, що все місто плаває в задумливому мареві (Ю. Яновський);

4) часу: як тільки, як, коли, поки, щойно, ледве:

Щось несказанно чарівне і зворушливе криється в природі, коли під місяцем бовваніють чи іскряться розмивчастим відливом чубаті полукіпки (М. Стельмах);

5) причинові: бо, тому що, через те що, оскільки, у зв'язку з тим що:

Люблю людей землі моєї, бо й я землі моєї син (В. Сосюра);

6) умовні: якщо, якби, коли б:

Якби ви знали, паничі, де люди плачуть, живучи, то ви б елегій не творили... (Т. Шевченко);

7) мети: щоб, для того щоб:

Якби мені дістати струн живих, потужну б пісню я на струнах грала (Леся Українка);

8) допустові: незважаючи на те що, хоч, дарма що, хай:

Хоч і зазирало сонце крізь листя старих буків всередину лісу, проте віяло тут прохолодою

(О. Маковей).

Серед сполучників є багато синонімічних, які в реченні можуть заміняти один одного (у межах кожної групи). Деякі сполучники підрядності (напр., що, як, щоб) можуть виражати різні відношення між частинами складного речення.

Правопис сполучників

Разом пишуться складні сполучники, які становлять тісне поєднання повнозначних слів із частками або прийменниками: адже, аніж, втім, зате, мовби, начеб, начебто, немов, немовби, немовбито, неначе, неначебто, ніби, нібито, ніж, отже, отож, притім, притому, причім, причому, проте, себто, тобто, цебто, щоб, якби, якщо; також слова: абощо, тощо.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Сполучники зате, проте, щоб, якби, якщо, які пишуться разом, треба відрізняти від однозвучних самостійних слів, що пишуться з прийменниками за, про та частками би, як окремо. Так, сполучники зате, проте можна замінити одним із протиставних сполучників а, але, однак, тоді як прийменники за, про та вказівний займенник те такій заміні не піддаються. Пор.: Хоч не застав Івана дома, зате пройшовся; але: За те оповідання його похвалили.

Сполучник щоб легко відрізнити від займенника що з часткою б, оскільки на займенник що виразно падає наголос. Пор.: Сказав, щоб усі прийшли; але: Що б ви сказали, коли б я не приїхав?

Сполучники якби, якщо можна відрізнити від однозвучного з ними прислівника як із частками би та займенника що за допомогою контексту, бо на прислівник як завжди падає логічний наголос.

Пор.: Якби тут був мій товариш!; але: Як би краще виконати завдання! Якщо хочеш, допоможу тобі; але: Як що трапиться, нарікай на себе.

Окремо пишуться:

а) сполучники з частками б, би, ж, же: або ж, адже ж, але ж, а як же, бо ж, коли б, коли б то, отже ж, хоча б, хоч би;

б) складені сполучники: дарма що, для того щоб, замість того щоб, з тим щоб, з того часу як, незважаючи на те що, після того як, при цьому, та й, так що, тимчасом як, тому що, у міру того як, через те що й под.

Через дефіс пишуться сполучники отож-то, тим-то, тільки-но, тому-то.

Послідовність розбору сполучників

1. Речення зі сполучником.

2. Аналізоване слово.

3. Група та підгрупа за синтаксичною роллю (сурядності чи підрядності).

4. Група за значенням.

5. Група за будовою.

6. Походження.

7. Спосіб уживання.

8. Особливості написання.

Зразок розбору сполучників

1. В повітрі панував той особливий спокій, який настає, завжди настає за кілька хвилин перед бурею (М. Трублаїні).

2. Який — сполучник.

3. Сполучник підрядності.

4. З'ясувальний.

5. Простий.

6. Похідний.

7. Одиничний.

8. Пишеться разом.

Питання для самоконтролю

1. Чим відрізняється сполучник від самостійних частин мови?

2. Чим подібні й чим відрізняються між собою прийменники і сполучники?

3. Наведіть приклади простих і складених сполучників у словосполученні.

4. Яку роль виконують у реченні сполучники сурядності, а яку — підрядності?

5. Як поділяються за значенням сполучники сурядності?

6. Як поділяються за значенням сполучники підрядності?

Частка

Часткою називається службова частина мови, яка надає реченням чи окремим його членам певних відтінків значення або слугує для утворення окремих граматичних форм. Частки не мають лексичного значення, не змінюються, не є членами речення.

Окремі частки мають варіанти: би — б, же — ж, що функціонують за законами милозвучності мови: співав би — співала б, згадай же — згадали ж.

Групи часток за значенням

Часток у мові дуже багато і виконувані ними функції — найрізноманітніші. Це зумовлює труднощі класифікації.

Розрізняють словотворчі частки, які, уточнюючи зміст окремих слів, є їх складовими частинами, і формотворчі частки, які вживаються лише в деяких формах слова для вираження граматичних значень (хай, би та ін.).

Формотворчі частки утворюють дієслівні форми умовного та наказового способів (хай, нехай, би, б):

Хай я загину, та хай сяє мило над людьми сонцем правда і надія (Леся Українка).

Дивлюся на море широке, глибоке, поплив би на той бік — човна не дають (Т. Шевченко).

Частки хай, нехай завжди стоять перед дієсловами, до яких вони відносяться, частка би (б) може стояти як після дієслова, до якого відноситься, так і перед ним.

Формотворчі частки завжди пишуться окремо.

До словотворчих часток належать заперечні й модальні частки.

Заперечні частки не, ні, ані слугують для заперечення змісту цілого речення або окремої його частини. Частки не, німожуть мати й підсилювальне значення:

Яке б завдання не дали йому, він завжди його виконає (тобто будь-яке завдання, яке йому доручать, він виконає).

Не сказав ні слова (частка ні підсилює заперечення).

Заперечна частка ні при повторенні виступає в значенні єднального сполучника:

Беркути ніколи не сплямували ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров'ю (І. Франко).

Модальні частки вживаються для оформлення певних типів речень, для надання певних смислових відтінків окремим словам, для вираження ставлення мовця до висловленого змісту.

Серед них виділяють:

питальні: чи, хіба, невже:

Чи є слова, якими гоять рани? (І. Жиленко);

окличні: як, що за, що то за:

Що за розкіш, що за привілля в степу (Панас Мирний);

вказівні: ось, он, от, ген, це, оце, то, ото:

От і вечірня зіронька стрепенулась за сусідським двором (М. Стельмах);

стверджувальні: так, еге, авжеж, атож:

Так, я буду крізь сльози сміятись (Леся Українка);

підсилювальні: же (ж), аж, адже, і, навіть, та й, таки:

Зростай же, добрий, пречудовий світе! (П. Тичина);

видільні: тільки, лише (лиш), хоча (хоч):

Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив (Леся Українка);

обмежувальні: майже, чи не, трохи не, мало не:

Мало не вся робота була на ній: і в печі топила,і воду носила;

спонукальні: годі, ну, нумо, бодай, бо, но:

Скажи-бо, Степане: може, справді нездужаєш! (Т. Шевченко);

уточнювальні: саме, якраз, точно, дійсно:

Ми саме зібралися йти;

виражають сумнів, упевненість, припущення: мабуть, навряд, нібито, може:

Може, не підемо?

Правопис часток

Словотворчі частки пишуться разом, окремо або через дефіс.

Разом пишуться:

а) частки аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- у складі будь-якої частини мови (крім сполучників прислівникового типу):абищо, абияк, аніскільки, анітрохи, анічогісінько, аніяк, дедалі, деколи, декотрий, дещиця, дещо, чималенький, чимало, щовечора, що

години, щоденник, щодня, щодоби, щодуху, щонайкращий, щоправда, щоразу, щосили, якби, якнайшвидше, якомога, якщо та ін.;

б) частки би (б), то, що у складі сполучників: щоб, якби, немовбито, нібито, абощо, і частка же (ж) у складі стверджувальних часток авжеж, атож;

в) частка -ся (-сь) у зворотних дієсловах: будується, наївся (наївсь);

г) частка -сь у складі займенників і прислівників: котрийсь, котрась, котресь, якийсь, якась, якесь;десь, колись,.хтось, щось.

Окремо пишуться:

а) частка що в сполуках дарма що, тільки що, хіба що, що ж до;

б) частка то в експресивних сполученнях що то за, що то, чи то, які виконують функції підсилювальних часток.

Через дефіс пишуться:

а) частки бо, но, то, от, таки, коли вони виділяють значення окремого слова: іди-бо; давай-но; тільки-но; так-от, як-от; отакий-то, стільки-то, тим-то, якось-то; важкий-таки, все-таки, дістав-та-ки, так-таки;

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Якщо між часткою та словом, до якого вона приєднується, стоїть інша частка, всі три слова пишуться окремо: скільки ж то (написано), чим би то (втішити).

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Частка таки пишеться окремо від тих слів, яких вона стосується, якщо вона стоїть перед ними: Він таки забіг до друга.

б) компоненти будь-, -будь, -небудь, казна-, хтозна-й под. у складі займенників і прислівників.

Модальні частки теж пишуться окремо, а саме:

а) частка же (ж), що відіграє видільну роль у реченні:

Ходи ж зі мною; Він же великий учений;

б) частки то, це, що мають у складі речення значення вказівності або визначальності: На що то одній людині стільки грошей? Чи це вже й пожартувати не можна?

НЕ з різними частинами мови

Не пишеться разом: — коли виступає у складі будь-якої частини мови (крім дієслова) в значенні префікса, тобто коли слово без цієї частки не вживається: невільник, негода, недуга, нежить, немовля, ненависть, неук; невгасимий, непохитний, незліченний, невпинний, невсипущий, негайний, ненависний, ненастанний, непохитний, нестямний; невдовзі, невинно, невпинно, незабаром, непорушно, несамовито, несказанно. З дієсловами не пишеться завжди окремо, крім тих, що без не не вживаються: неволити, незчутися, ненавидіти, нестямитися, і тих, яким частка не надає нового значення і може замінюватися одним словом-синонімом: нездужати (хворіти), непокоїтися (хвилюватися),неславити (ганьбити). Але залежно від значення дієслова частка не може писатися й окремо: не здужати (не змогти), не славити (не прославляти);

— у складі префікса недо-, який означає дію, стан або якість, що виявляються в процесах, ознаках і предметах неповною мірою: недобачати, недовиконувати, недодержати, недоїдати, недоказувати, недолюблювати, недооцінювати, недоплатити, недочувати. Якщо частка не виступає для заперечення дії, вираженої дієсловом із префіксом, де вона пишеться з таким дієсловом окремо: він недочував, але: Він не дочув моїх слів;

— з іменниками, прикметниками, займенниками та прислівниками, якщо вони в сполученні з не означають одне поняття: невміння, неволя, неврожай, недоля, неправда, несподіванка; небалакучий, невдалий, невеселий, невчений, недобрий, незбагненний, немалий, неписьменний, несміливий; неабихто, неабиякий; невдогад, невже, невпам'ятку, невтямки, негадано, недалеко, недарма, недурно, нехотя, а також: незважаючи на ..., невважаючи на ..., немов, неначе;

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Частка не пишеться окремо від прикметника, що має при собі як пояснювальне слово займенник або прислівник із часткою ні, а також окремо від прикметника, перед яким стоять: далеко, зовсім, аж ніяк: ні до чого не здатна людина; нітрохи не цікава лекція; далеко не досконалий твір; зовсім не великі обоє 'язки; аж і ніяк не приємні спогади.

— з дієприкметником, якщо він є означенням іменника (а не присудком) і не має при собі пояснювальних слів:незакінчена праця, нез'ясовані питання, нержавіюча сталь, неспростовані факти.

Не пишеться окремо:

— зі словом, з яким вона не становить одного поняття, а є лише запереченням: Не доля вирішує — людина творить свою долю; То не глибока річка клекоче, то шумить зелений ліс;

— при дієсловах, дієприкметниках, що виступають у функції присудків, при дієслівних формах на -но, -то й дієприслівниках: не може не бачити, не підходячи ближче, не поспішаючи; Ні вітерець не війне, ні хмарка не набіжить; Праця не закінчена; Праці не закінчено; Підлога не вимита; Підлоги не вимито;

— з прикметниками у функції присудка, якщо часткою заперечується ознака, виражена даним словом: Ця річка не широка (заперечення), але: Ця неширока річка впадає у Дніпро (одне поняття);

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Якщо між не й відповідним прикметником-присудком за змістом речення можливе є (був, була тощо), частку не слід писати окремо; якщо зв'язка на цьому місці порушує смисл, частку не треба писати разом: Цей будинок не старий (не є старий); але: Цей будинок (є) нестарий (тобто відносно недавно збудований).

— з дієприкметниками, якщо вони мають при собі пояснювальні слова: Перед будинком чорніла площа, не засаджена квітами; Ця робота ще не доведена до кінця; Я відклав ще не дописаного листа;

— з числівниками, займенниками та прислівниками займенникового походження, а також при прийменниках і сполучниках: не три, не п'ятий; не ти, не цей, не інші; не інакше, не так; не при ..., не на ...; не то ... не то; також не раз;

— з підсилювальними прислівниками та незмінюваними присудковими словами, а також при словах, що пишуться через дефіс: не дуже, не зовсім, не цілком; не від того, не досить, не можна, не треба; розмовляють не по-нашому.

НІ з різними частинами мови

Ні пишеться разом:

— із займенниками, якщо частка ні не відокремлена від дальшого займенника прийменником, і з прислівниками:ніхто (нікого), нічий (нічиїм), ніщо (нічого), ніякий (ніякому); ніде й ніде, нізащо, нізвідки, нізвідкіля, ніколи й ніколи, нінащо, ніскільки, нітрохи, ніяк.

Ні пишеться окремо:

— якщо частка ні вживана для заперечення наявності предмета чи ознаки, зокрема в деяких стійких словосполученнях без дієслова (присудка), що мають характер заперечного звороту: ні живий ні мертвий, ні кроку далі, ні на макове зерно, ні пава ні ґава, ні риба ні м'ясо, ні се ні те, ні сюди ні туди, ні так ні сяк;

— вживана як повторюваний єднальний сполучник із заперечним значенням або як підсилювальна частка: Він не придатний ні до роботи, ні до розмови; Дитина ще не вміє ні ходити, ні говорити; Ні один не зробив так, як треба;

— у складі займенників, якщо в непрямих відмінках вона відділяється від займенників прийменником: ні в кого, ні до кого, ні з ким, ні до чого, ні за що, ні на що й ні на що (з різними значеннями), ні на якому.

Послідовність розбору частки

1. Речення з часткою.

2. Аналізована частка.

3. Розряд за значенням, яке передає частка.

4. Походження, будова.

5. Особливості вимови та написання.

Зразок розбору частки

1. He буде у думах моїх ні мук, ні страждань, ні плачу (М. Рильський).

2. Не — частка.

3. Заперечна.

4. Проста за будовою, непохідна.

5. Не буде пишеться окремо, бо не з дієсловами пишеться окремо.

Питання для самоконтролю

1. Яка частина мови називається часткою?

2. Чим відрізняються частки від прийменників і сполучників?

3. На які групи поділяються частки?

4. На що можуть вказувати модальні частки?

5. Коли частки пишуться разом?

6. Коли частки пишуться через дефіс?

7. Коли частки пишуться окремо?

8. Розкажіть про правопис не з різними частинами мови.

9. Розкажіть про правопис ні з різними частинами мови.

Вигук

Вигук — це незмінна частина мови, що виражає почуття і волевиявлення, не називаючи їх. Вигуки не належать ні до самостійних, ні до службових частин мови.

За значенням вигуки поділяються на:

1) емоційні, що виражають почуття і переживання: о, ой, ах, фу, пхе;

2) вигуки волевиявлення, що передають спонукання, заклик і т. д.: цить, гов, алло, ну, гей, гайда, нумо, вйо, ціп-ціпта ін.

За способом творення вигуки поділяються на первинні, що складаються з одного (А! О! У! Е!), двох (Ах! Ох! Ух! Ех! Ай!), трьох і більше звуків (Ага! Ну-ну!), та на вторинні, або похідні, які утворилися з повноцінних частин мови, що втратили номінативну функцію і стали звичайними виразниками почуттів та волевиявлень (Жах! Дурниця!).

Деякі вигуки утворились від іменників у кличній формі: Людоньки! Господи! Горенько моє!

Вигуками стали і деякі усталені звороти: Цур тобі!

Окрему групу становлять звуконаслідувальні слова: гуп, дзень, ха-ха-ха, ш-ш та ін.

Близькі за значенням до вигуків слова ввічливості (спасибі, до побачення), лайливі вислови (чорт забери).

В окремих випадках, коли вигуки переходять в іменники, вони виступають у ролі членів речення:

Гетьте (зникніть), думи, ви хмари осінні (Леся Українка).

Спасибі (дякую) вам, люди добрі! Навколо чуєм хрум-хрум ... хрусь-хрусь (якісь звуки) (М. Коцюбинський).

За походженням є вигуки власне українські (Матінко! Лишенько! Добридень! На добраніч!) та запозичені (Алло! Біс! Браво! Шах! Клас! О-кей!).

Написання вигуків

Вигуки, що складаються з протяжних звуків або повторюваних частин, пишуться через дефіс: шур-шур, ж-ж-ж, аго-о-ов, гай-гай, киць-киць та ін.

Вигуки можуть відокремлюватися від інших слів у реченні комами:

Ой, як же ви мене налякали! (О. Маковей) Тут чисто, ясно, весело, ох, як весело! (І. Франко)

А також знаком оклику (здебільшого на початку речення), якщо вимовляються з окличною інтонацією:

Ай! Як тут гарно! (М. Коцюбинський)

Якщо вигуки о, ой стоять перед звертанням, то після них, перед звертанням, кома не ставиться: О царю лютий, творче зла (Т. Шевченко).

Вигуки, ужиті в значенні іменників, часто пишуться в лапках: Твоє журливе «ку-ку» спливало, як сльози по плакучій березі (М. Коцюбинський).

Послідовність розбору вигуку

1. Речення з вигуком.

2. Аналізований вигук.

3. Група за значенням.

4. Будова, походження.

5. Особливості вимови і написання.

6. Пунктуаційне оформлення.

Зразок розбору вигуку

  1. Ой, як же ви мене налякали! (О. Маковей)
  2. Ой — вигук.
  3. Група за значенням — емоційні.
  4. Первинний.
  5. Відокремлюється від інших слів у реченні комою.
Категорія: Вишневецький В.О., українська мова та література | Додав: vishnevetskiy1967
Переглядів: 1127 | Завантажень: 9 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar