Головна » Файли » Для учнів » Вишневецький В.О., українська мова та література

УКРАЇНСЬКА МОВА. ПІДГОТОВКА ДО ЗНО МОРФОЛОГІЯ. Іменник
[ Викачати з сервера (237.0 Kb) ] 05.04.2017, 08:14

Іменник

Іменник — це самостійна змінювана частина мови, що означає предмети, опредметнені назви ознак, кількостей, станів, дій та явищ і відповідає на питання хто? що?

Іменники поділяються на:

— конкретні (стіл,ручка, дорога, місто, пес, дуб);

— абстрактні (життя, щастя,рух, упевненість);

— назви істот і неістот (брат, бабуся, кіт, ластівка, комар);

— назви явищ природи (дощ, завірюха, лід, вітер, грім);

— власні й загальні назви (Харків, Дніпро, Шевченко, «Кобзар», школа, університет);

— назви ознак (білизна, холоднеча, шанобливість);

— назви кількостей (одиниця, трійка);

— назви станів і дій (одужання, хвилювання, ходіння, читання, біг, стрільба).

Іменники змінюються за відмінками та числами, належать до чоловічого, жіночого або середнього роду.

Конкретні й абстрактні іменники

Конкретні іменники називають предмети, явища, які пізнаються органами чуття людини (книга, олівець, нога, вітер, цукор, зоря).

До абстрактних належать іменники, що називають поняття, властивості й ознаки, явища, почуття, одиниці міри та ваги, які не мають конкретного предметного значення (інтеграл, дифузія, націоналізм, хоробрість, жовтизна, кохання, гнів, тонна, грам, вольт).

Назви істот і неістот

За значенням усі іменники поділяються на назви істот і неістот.

До істот належать:

— назви людей (дівчинка, жінка, юнак, герой, боягуз);

— назви тварин, птахів, риб, плазунів, комах (лев, ведмідь, горобець, орел, окунь, сом, гадюка, ящірка, муха, бабка);

— міфологічні та демонічні назви (домовик, відьма, Баба-Яга, русалка).

Іменники на позначення назв істот у називному відмінку відповідають на питання хто?, а в знахідному — кого? (Н. в.хто? учень, дитина; Зн. в. кого? учня, дитину).

До неістот належать іменники, що означають сукупність людей, тварин (народ, колектив, рій, плем'я, стадо), які в називному й знахідному відмінку відповідають на питання що? (Н., Зн. в. що? народ).

Власні й загальні назви

Загальні іменники — це узагальнені назви однорідних предметів (день, роса, сівба, митець, фізика).

Власні назви — це індивідуальні назви, що виділяють предмет з однотипного ряду. До власних назв належать імена, прізвища, клички тварин, географічні та астрономічні назви, назви державних посад тощо (Олена, Франко, Мурко, Дністер, Харків, Київ, Меркурій).

Власні назви зазвичай пишуться з великої літери, але родові назви у їх складі — з маленької (річка Десна, місто Дніпропетровськ, гора Арарат, сузір'я Лебідь).

Назви книг, газет, журналів, картин, кінофільмів, магазинів, кінотеатрів, кораблів, фірм, назви продуктів беруться в лапки (роман «Прапороносці», теплохід «Тарас Шевченко», магазин «Дари ланів», цукерки «Пташка»).

Рід іменників

Усі іменники, крім тих, що вживаються тільки в множині, належать до певного роду: чоловічого, жіночого або середнього (син, кравець, пристрій, день — чоловічий рід; скатертина, стіна, жінка, радість — жіночий рід; місто, море, вікно — середній рід).

Окрему групу іменників становлять іменники спільного роду (сирота, базіка, замазура, нечупара), їх рід можна визначити за змістом речення.

Деякі іменники чоловічого роду (назви осіб за професією або діяльністю) вживаються на позначення і чоловічої, й жіночої статі (ректор Володимир Іванович, декан Наталія Петрівна).

Рід невідмінюваних іменників, запозичених з інших мов, визначається так: усі загальні назви — назви неістот — належать до середнього роду (меню, ательє, журі), іменники, що означають осіб чоловічої статі, назви тварин, належать до чоловічого роду (маестро, аташе, какаду, поні, грізлі), іменники, що означають осіб жіночої статі, належать до жіночого роду (леді, мадам).

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Рід іменників розрізняють тільки в однині й визначають за формою однини: хліб, мрія, поле. Якщо іменник вживається тільки у множині, то він граматичного роду не має: жнива, вершки.

Число іменників

Більшість іменників називають предмети, які можна порахувати. За відношенням до значення числа іменники поділяються на такі групи:

1. Іменники, що мають форми однини й множини (дерево — дерева, вишня — вишні, стіл — столи).

2. Іменники, що мають форму тільки однини. До таких іменників належать:

— назви речовин (масло, молоко, сіль, цукор);

— назви дій, абстрактних понять, ознак (стрільба, біг, штовханина, кохання, сум, зелень, жовтизна);

— власні назви (Ворскла, Говерла, Донецьк, Земля, Сатурн, Панас Мирний);

— збірні іменники, що означають сукупність предметів, але сприймаються як єдине ціле (колосся, приладдя, пір'я, листя, дітвора).

3. Іменники, що вживаються тільки у множині:

— назви парних предметів (щипці, ножиці, штани);

— назви речовин та матеріалів (дрова, ліки, висівки);

— назви проміжків часу або періодів (жнива, сутінки, канікули);

— назви дій, у яких бере участь декілька осіб (іменини, проводи, хрестини);

— назви почуттів, емоцій, дій (радощі, заздрощі, пустощі);

— назви ігор (піжмурки, шахи);

— власні назви (Ромни, Карпати, Гімалаї).

Відмінювання іменників

Відмінювання іменників — це один із засобів зв'язку слів у реченні. Називний відмінок — початкова форма слова — прямий. Усі інші (родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний) — непрямі. Кожний відмінок є втіленням певного типу смислових і синтаксичних відношень. Кожна відмінкова форма твориться за допомогою закінчення та (або) прийменника.

На вибір відмінкового закінчення впливає значення слова, рід, на який звук закінчується основа слова. За ознакою роду й характером основи слова всі іменники поділяються на чотири відміни.

I відміна: іменники переважно жіночого й деякі іменники чоловічого роду, а також спільного роду із закінченнями -а, -я в називному відмінку однини: вага, гиря, машина, партія, праця; воєвода, дядя; голова, сирота, убивця.

II відміна:

а) іменники чоловічого роду з кінцевим приголосним основи та з закінченням -о в називному відмінку (переважно назви осіб): бік, велетень, завод, край, майстер, товариш; батько, Дніпро, Петро; татуньо;

б) іменники середнього роду з закінченнями -о, -е,-я (крім іменників із суфіксами -ат, -ят, -ен при відмінюванні):вікно, місто; море, поле, прізвище; весілля, життя, знання; також іменники із суфіксами згрубілості -ище, -исько, утворювані від іменників усіх родів: вітрище (від вітер), дівчисько (від дівча), свекрушисько (від свекруха).

III відміна: іменники жіночого роду з кінцевим приголосним основи: вість, любов, міць, річ, розкіш, сіль, тінь, а також слово мати, у якому при відмінюванні з'являється суфікс -ер-.

IV відміна: іменники середнього роду:

а) із закінченнями -а, -я, що приймають перед більшістю відмінкових закінчень суфікси -ат, -ят-: гуся (гусяти), дівча (дівчати), лоша (лошати), теля (теляти);

б) із закінченням (із суфіксом -ен- при відмінюванні): ім'я (імені), плем'я (племені).

Поділ на групи

Іменники І та II відмін поділяються на три групи: тверду, м'яку та мішану.

I відміна

Тверда група

До твердої групи належать іменники жіночого роду із закінченням (крім тих, основа яких закінчується на шиплячий приголосний): жінка, машина, перемога, сівба, фабрика, а також іменники спільного роду (чол. і жін.) з таким самим закінченням: голова, дружина, каліка, недоріка, непосида, сирота, староста та чол. роду (назви осіб):Микита, Микола, Сава тощо.

М'яка група

До м'якої групи належать іменники жіночого та спільного роду із закінченням : буря, друкарня, земля, надія, пісня, робітниця, сім'я, суддя, убивця тощо та іменник чол. роду Ілля.

Мішана група

До мішаної групи належать іменники жіночого та спільного роду із закінченням та з основою на шиплячий приголосний: вежа, гуща, їжа, каша, круча, межа, площа, тиша, лівша, міхоноша; іменник чол. роду вельможа.

II відміна

Тверда група

Чоловічий рід

До твердої групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим твердим приголосним основи (крім шиплячих) і закінченням : дуб, палац, темп, ударник, успіх; батько, Петро; переважна більшість іменників на -р: вир, вихор, відвар, двір, жир, сир, стовбур, столяр, явір; сюди ж належать іменники звір, комар, снігур, які, проте, в називному відмінку множини мають закінчення м'якої групи: звірі, комарі, снігурі, а також усі іменники іншомовного походження на-ер, -ір, -ор, -ур (-юр) і з постійно наголошеними -ар (-яр), -ир: інженер, майстер, шофер; папір, сувенір; директор, професор, семафор; абажур, гіпюр, каламбур; базар, гектар, комісар, футляр, ювіляр; бригадир, касир, командир, пасажир.

Середній рід

До твердої групи належать іменники середнього роду із закінченням -о: вікно, залізо, коло, місто, село.

М'яка група

Чоловічий рід

До м'якої групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим м'яким приголосним основи: боєць, велетень, звичай, край, учитель, Бенедьо; сюди належить частина іменників із суфіксами -ар, -ир, які в однині мають наголос на корені:бондар — бондаря, козир — козиря, лікар — лікаря, писар — писаря, а також іменники, у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення: буквар — букваря, вівчар — вівчаря, друкар — друкаря, інвентар — інвентаря, календар — календаря, кобзар — кобзаря, пролетар — пролетаря, секретар — секретаря, шахтар — шахтаря; гузир — гузиря, проводир — проводиря, пухир — пухиря та ін.

Середній рід

До м'якої групи належать іменники середнього роду із закінченням та (без суфіксів -ен-, -ят- при відмінюванні й переважно з подовженням кінцевого приголосного основи): горе, місце, море, поле; життя, завдання, збіжжя, здоров'я, змагання, знаряддя, листя, обличчя, пір'я, полум'я, сім'я, тім'я.

Мішана група

Чоловічий рід

До мішаної групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим шиплячим приголосним основи: вантаж, дощ, сторож, слухач, ткач, товариш; вітрище, бабище; також іменники на -яр (назви людей за родом їхньої діяльності), у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення: вугляр — вугляра, каменяр — каменяра, пісняр — пісняра, скляр — скляра, тесляр — тесляра, школяр — школяра.

Середній рід

До мішаної групи належать іменники середнього роду із закінченням при основі на шиплячий приголосний: ложе, плече, прізвище, явище.

У знахідному відмінку однини іменники твердої та мішаної груп мають закінчення , м'якої — : книжку, машину, перемогу, фабрику, кручу, межу, площу; тишу; бурю, надію, робітницю, сім'ю, статтю.

В орудному відмінку однини іменники твердої групи мають закінчення -ою, м'якої та мішаної груп — -ею, після голосного та апострофа — -єю: книжкою, машиною, перемогою, фабрикою; бурею, надією, робітницею, сім'єю, статтею; кручею, межею, площею, тишею.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Перед закінченням в давальному та місцевому відмінках приголосні г, к, х переходять відповідно в з, ц, с: нога — нозі, ру-ка—руці, муха — мусі.

Кличний відмінок

У кличному відмінку однини вживаються закінчення -о, -е, -є, -ю.

а) О мають іменники твердої групи: дружино, Ганно, книжко, Михайлівно, перемого, сестро;

б) Е мають іменники м'якої та мішаної груп, є —іменники м'якої групи після голосного та апострофа: воле, земле, Катре, робітнице, душе, круче; Маріє, мріє, сім'є, Соломіє, а також Іллє;

в) Ю мають деякі пестливі іменники м'якої групи: бабусю, Галю, доню, матусю, татусю.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

У звертаннях, що складаються з двох власних назв — імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Ганно Іванівно, Маріє Василівно.

Особливості відмінювання іменників І відміни

Множина

1. У родовому відмінку множини іменники мають нульове закінчення або закінчення -ей, -ів:

а) нульове закінчення мають іменники твердої, м'якої та мішаної груп: баб (і бабів), губ (і губів), доріг, машин, назв, свобод, фабрик, шкіл; бур, долонь, легень (і легенів), надій, робітниць; круч, меж, площ;

б) кілька іменників жіночого роду закінчуються на -ей: мишей, свиней, сімей, статей (від стаття) та ін.;

в) закінчення -ів мають деякі іменники чоловічого роду: суддів, старостів (і старост — з іншим значенням), окремі іменники жіночого роду, а також прізвища: Журбів, Чупринків і т. ін. В іменниках іншомовного походження з подвоєними приголосними в родовому відмінку множини це подвоєння зберігається: бонн (від бонна), булл (від булла), ванн (від ванна), вілл (від вілла), панн (від панна).

У знахідному відмінку множини іменники мають форму, однакову з формою називного або родового відмінка множини.Однина

Родовий відмінок

У родовому відмінку однини іменники залежно від їх значення мають закінчення -а, -я або -у, -ю.

-А, -я пишуться в іменниках, коли вони означають:

а) назви осіб, власні імена та прізвища: колгоспника, студента, учителя; Андрія, Дмитра, Дорошенка, Франка; також персоніфіковані предмети та явища: Вітра, Ліса, Мороза та ін.;

б) назви тварин і дерев: ведмедя, вовка, дуба, кілка, коня, пса, ясеня;

в) назви предметів: гвинта, замка, малюнка, ножа, олівця, піджака, плаща, портфеля, стола (й столу);

г) назви населених пунктів: Воронежа, Голосієва, Житомира, Києва, Лондона, Луцька, Миргорода, Новгорода, Парижа, Святошина, Тернополя, Харкова;

ґ) інші географічні назви з наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі, а також із суфіксами присвійності -ов, -ев (-єв), -ин (-їн): Дінця, Дністра, Іртиша, Колгуєва, Орла, Остра, Пиря-тина, Псла, Пскова, Тетерева;

д) назви мір довжини, ваги, часу тощо: гектара, грама, метра, місяця, процента, тижня (але віку, року); назви місяців і днів тижня: вівторка, жовтня, листопада (але листопаду — назва процесу), понеділка; назви грошових знаків: гроша, долара, карбованця, фунта стерлінгів, червінця; числові назви: десятка, мільйона, мільярда;

є) терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини: атома, катода, конуса, радіуса, ромба, сегмента, сектора, синуса, шківа тощо, а також українські за походженням суфіксальні слова-терміни: відмінка, додатка, займенника, знаменника, іменника, трикутника, чисельника, числівника тощо, але: виду,роду, також синтаксису, складу, способу.

-У, -ю пишуться в іменниках чоловічого роду на приголосний, коли вони означають:

а) речовину, масу, матеріал: азоту, асфальту, бальзаму, борщу, водню, воску, гасу;

б) збірні поняття: ансамблю, атласу, батальйону; сюди належать назви кущових і трав'янистих рослин: барвінку, бузку, гороху, звіробою, щавлю, ячменю (але вівса), а також назви сортів плодових дерев: кальвілю, ренету, ренклодута ін.;

в) назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: вокзалу, ґанку, даху, заводу, універмагу, шинку, але (переважно з наголосом на закінченні): бліндажа, гаража, куреня, млина, хліва; -а (-я) вживається також в іменниках — назвах архітектурних деталей: карниза, еркера, портика; обидва закінчення а (-я) та -у (-ю) приймають іменники: мосту й моста, паркану й паркана, плоту й плота;

г) назви установ, закладів, організацій: інституту, клубу, колгоспу, комісаріату;

ґ) переважна більшість слів із значенням місця, простору тощо: абзацу, валу, байраку, краю, але: горба, хуторатощо;

д) явища природи: вихору, вогню, вітру, граду, грому;

є) назви почуттів: болю, гніву, жалю, страху;

є) назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ суспільного життя, загальних і абстрактних понять:авралу, бігу, винятку, галасу, грипу, дисонансу, догмату, достатку, екзамену;

ж) назви ігор і танців: баскетболу, вальсу;

з) більшість складних безсуфіксних слів (окрім назв істот): водогону, вододілу, водопроводу, живопису, живоплоту, манускрипту, родоводу, рукопису, суходолу, трубопроводу, але: електровоза, пароплава;

и) переважна більшість префіксальних іменників із різними значеннями (крім назв істот): вибою, випадку, вислову, відбою, відгуку, заробітку, затору, запису, опіку, опуху, побуту, поштовху, прибутку, прикладу, проводу (дріт), сувою, усміху, успіху;

і) назви річок (окрім зазначених у п. 1), озер, гір, островів, півостровів, країн, областей і т. ін.: Амуру, Вугу, Гангу, Дону, Дунаю, Єнісею, Нілу, Рейну, Сейму; Байкалу, Ельтону, Мічигану, Світязю, Чгду; Алтаю, Ельбрусу, Паміру, Уралу; Котліну, Кіпру, Криту, Родосу, Сахаліну; Пелопоннесу; Алжиру, Афганістану, Казахстану, Єгипту, Іраку, Китаю; Донбасу, Ельзасу, Кавказу, Сибіру.

Давальний відмінок

У давальному відмінку однини іменники мають закінчення -ові, -еві, -єві або -у, -ю.

1. Закінчення -ові (у твердій групі), -еві (у мішаній групі та в м'якій після приголосного), -єві (у м'якій групі після голосного та апострофа) мають іменники чоловічого роду: будинкові, відмінкові, директорові, дубові, майстрові, нахилові, Петрові. Ці ж іменники приймають і закінчення -у (-ю): будинку, відмінку, директору тощо.

Паралельні закінчення -ові та -у мають також іменники середнього роду із суфіксом -к-, що означають малі істоти:дитяткові — дитятку, немовляткові — немовлятку, поросяткові — поросятку, теляткові — телятку, ягняткові — ягнятку.

Знахідний відмінок

У знахідному відмінку однини іменники мають форму, однакову з формою родового або називного відмінків.

Орудний відмінок

В орудному відмінку однини іменники мають закінчення -ом, -ем (-єм) і -ям, -им.

Закінчення -ом мають усі іменники чоловічого та середнього роду твердої групи, -ем (після голосного та апострофа — -єм) — іменники чоловічого та середнього роду мішаної та м'якої груп (окрім іменників середнього роду, що закінчуються на ): майстром, містом, робітником, селом; бійцем, кобзарем, конем, кущем, місцем, морем, ножем, плечем, прізвищем, секретарем, слухачем; пирієм, роєм, солов'єм, урожаєм.

Кличний відмінок

Іменники другої відміни в кличному відмінку закінчуються на -у (-ю), -є.

1. Закінчення мають іменники твердої групи (зокрема із суфіксами -ик, -ок, -к,-о), іншомовні імена з основою на г, к, х і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий приголосний (окрім ж): батьку, синку, ударнику; Юрку, Джеку, Жаку, Людвігу, Фрідріху; також іменники діду, сину, тату.

2. Закінчення мають іменники м'якої групи: Віталію, вчителю, Грицю, краю.

3. Закінчення мають безсуфіксні іменники твердої групи, іменники м'якої групи із суфіксом -ець та деякі іменники мішаної групи, зокрема власні назви з основою на ж, ч, ш, дж і загальні назви з основою на р, ж: Богдане, голубе, друже, козаче, мосте, орле, Петре, соколе, Степане, чумаче.

4. Прізвища прикметникового походження на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн), як Глібов, Королів, Пушкін, Романишин, Тютчев, Чапаев, Щоголів, при звертанні мають форму як називного, так і кличного відмінка: Глібов і Глібовета ін.

Географічні назви, до складу яких входять зазначені суфікси, мають у кличному відмінку закінчення : Києве, Лебедине, Львове.

Множина

Родовий відмінок

Усі іменники середнього роду на -о, -е та більшість на (переважно з попереднім м'яким подовженим приголоснимн) мають нульове закінчення. Подовження перед нульовим закінченням втрачається: бажань, боліт, вагань, верховіть, весіль, відер, вікон, боліт, завдань, засідань, знань, кіл, кілець, коліс, місць, озер, облич, пальт.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

При збігові двох приголосних у кінці основи при нульовому закінченні часто з'являється вставний о або е: вікон; болітець, відер, віконець, гасел, ден (від дно), кілець, озерець, пірець, ребер.

Знахідний відмінок

У знахідному відмінку множини іменники другої відміни мають форму, однакову або з називним, або з родовим відмінком множини.

Кличний відмінок

У кличному відмінку множини іменники мають форму, однакову з називним: брати, робітники; діячі, товариші; краї, учителі, пролетарі; моря, села.

Однина

У родовому, давальному, орудному та місцевому відмінках однини та множини з'являються суфікси -ят-(після шиплячого -ат-) та -ен-: галченяти, голуб'яти, гусяти, дитяти, козеняти; курчати, лошати, коліщати; імені (та ім'я), племені (та плем'я).

У знахідному відмінку множини іменники мають форму, однакову з називним відмінком: коліщата; імена, племена; з родовим відмінком (для назв людей): дівчат, хлоп'ят; або обидві форми (для назв тварин): гусят і гусята; курчат і курчата, ягнят і ягнята.

Відмінювання іменників, що мають тільки форму множини

1. У називному відмінку.

Іменники, що вживаються тільки у множині, мають такі самі відмінкові закінчення, що й форми множини іменників першої, другої або третьої відмін (м'язи — в'язи, плащі — хитрощі).

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Деякі іменники, як гуси, діти, кури, люди, мають форму однини, але від інших основ: гуска, дитина, курка, людина.

а) закінчення (після голосного —ї): гордощі, граблі, двері, дріжджі, коноплі, помиї, радощі, хитрощі;

б) закінчення (зрідка ): вила, ворота, дрова, ясла, ясна, вінця.

2. У родовому відмінку виступають:

а) закінчення -ей: грошей, гусей, дверей, курей, людей, саней, сіней;

б) закінчення -ів: в'язів, граблів (і грабель), дріжджів, кліщів, окулярів, сходів, хитрощів;

в) нульове закінчення: вил, воріт, дров, збоїн, конопель, лещат, ясел, ясен.

3. У давальному відмінку виступають:

а) закінчення -ам після твердого приголосного, коли в називному відмінку іменники мають закінчення -и, -а або (після шиплячого): веселощам, вилам, воротам, в'язам, ночвам,радощам, сходам, штанам (і штаням), яслам, але:гусям, дітям, людям, курям, саням, сіням;

б) закінчення -ям після голосного та після м'якого приголосного, коли в називному відмінку іменники закінчуються на-і, -ї, -я: вінцям, граблям, дверям, помиям.

4. У знахідному відмінку вживаються форми:

а) однакові з називним відмінком: вила, вінця, граблі, коноплі, окуляри, сани, ясла;

б) однакові з родовим відмінком (для назв людей): дітей, людей;

в) обидві форми (для назв деяких свійських тварин): гусей і гуси, курей і кури.

5. В орудному відмінку виступають:

а) закінчення -ами в іменниках, які в називному відмінку мають закінчення -и, -а або (після шиплячого): вилами, ночвами, сходами; веселощами, радощами;

б) закінчення -ями в іменниках, які в називному відмінку закінчуються на -і, -ї, -я: вінцями, граблями, коноплями, помиями;

в) закінчення -ми: ворітьми (й воротами), грішми (й грошима), гусьми, дверми (й дверима), дітьми, курми, людьми, саньми (й санями), сіньми, штаньми (й штанами, рідше — штанями).

6. У місцевому відмінку залежно від попереднього приголосного вживаються закінчення -ах, -ях: на вилах, на воротах (рідше — воротях), у ночвах, на штанах (рідше — на штанях), у яслах; на граблях, у дверях, у помиях.

Способи творення іменників

1. Префіксальний: дід — прадід, друг — недруг.

2. Суфіксальний: гриб — грибок, стіл — столик, дорога — доріжка.

3. Префіксально-суфіксальний: береза — підберезник, нога — підніжок, спокій — заспокоєння.

4. Безафіксний: підписувати — підпис,розшукувати — розшук, синіш — синь.

5. Основоскладання: пароплав, стінгазета, телебачення.

6. Словоскладання: школа-інтернат.

7. Абревіація: ГЕС, ООН, агропром, юннат.

8. Перехід з іншої частини мови: вчительська, черговий, учений.

Не з іменниками

Не з іменниками здебільшого пишеться окремо: не вітер, не молодість. У цьому випадку не — заперечна частка.

Разом з іменниками не пишеться, коли:

— слово без не не вживається: недуга, негода, ненависть;

не — префікс, який утворює слово з новим значенням і може замінюватися синонімом без не: недруг (ворог), нещастя (горе).

Окремо не пишеться, коли є протиставлення: не воля, а рабство; не горе, а радість.

Імена по батькові

Імена по батькові утворюються за допомогою суфіксів:

-ович — при творенні чоловічих імен по батькові: Васильович, Дорошович, Ігорович-, Микитович, Олексійович,, Юрійович, але: Ілліч, Кузьмич;

-івн(а) — при творенні жіночих імен по батькові: Борисівна, Василівна; Петрівна, Ігорівна.

Від деяких імен можуть утворюватися дві форми імен по батькові: Сава — Савович, Савич; Микола — Миколайович, Миколович.

Правопис складних іменників

Разом пишуться:

а) складні іменники, утворені шляхом поєднання за допомогою сполучного звука двох або кількох основ, одна з яких дієслівного походження: вертоліт, лісосплав, самохід, силосонавантажувач, тепловоз;

б) складні іменники, утворені поєднанням прикметникової та іменникової основ за допомогою сполучного звука:білокрівці, чорногуз, чорнозем;

в) складні іменники, утворені за допомогою сполучного звука від двох іменникових основ: верболіз, лісостеп, носоріг, трудодень, шлакоблок (але людино-день); сюди ж належать іменники, першою частиною яких є незмінний іменник іншомовного походження (тут роль сполучного звука виконує останній голосний першого іменника: автострадда, велотрек, радіокомітет);

г) складні іменники, утворені з дієслова в наказовій формі та іменника: горицвіт, зірвиголова, перекотиполе, пройдисвіт; Непийпиво, Перебийте, Убийвовк (прізвища);

ґ) складні іменники, утворені з кількісного числівника у формі родового відмінка (для числівника сто — називного) та іменника: дванадцятитонка, сторіччя, стоп'ятдесятиріччя, шестиденка;

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

У складних словах із числівником, який означає число двозначне, тризначне та інші, числівник зазвичай пишеться цифрами й приєднується до другої частини слова за допомогою дефіса: 750-річчя, 16-поверховий.

д) складні іменники з першою частиною пів-, напів-, полу-: піваркуша, півгодини, півдюжини, півкарбованця, півколо, півмісяць, півогірка, пів'яблука; напівавтомат, напівсон; полукіпок, полумисок; перед іменниками — власними іменами пів- пишеться через дефіс: пів-Європи, пів-Києва;

є) складні іменники, утворені з трьох і більше основ: автомотогурток, вітловодолікування, термогідродинаміка.

Через дефіс пишуться:

а) іменники, що означають протилежні за змістом поняття: купівля-продаж,розтяг-стиск;

б) іменники, що означають спеціальність, професію: магнітолог-астроном, лікар-еколог;

в) іменники на позначення казкових персонажів: Зайчик-Побігайчик.Лисичка-Сестричка;

г) іменники, у яких перше слово підкреслює певну прикмету чи особливість предмета, явища, названого другим словом: блок-система, буй-тур, дизель-мотор, жар-птиця, козир-дівка, крекінг-процес, свят-вечір, стоп-кран;

ґ) іменники, що означають державні посади, військові, наукові звання: генерал-губернатор, генерал-лейтенант, контр-адмірал, прем'єр-міністр, унтер-офіцер, член-кореспондент, штабс-капітан;

д) іменники, що означають складні одиниці виміру: кіловат-година, людино-день, тонно-кілометр;

є) складні іменники з" першою складовою частиною віце-, екс-, лейб-, максі-, міді-, міні-, обер-: віце-президент, екс-чемпіон, лейб-медик, максі-спідниця, міні-футбол, обер-майстер;

є) іншомовні назви проміжних сторін світу: норд-вест, норд-ост;

ж) субстантивовані словосполучення, що означають переважно назви рослин: брат-і-сестра, люби-мене, розрив-трава, чар-зілля;

з) скорочені іменники, у яких наводиться початок і кінець слова: б-ка — бібліотека, вид-во —видавництво, д-р — доктор, ін-т — інститут, л-ра — література, т-во — товариство, ф-ка — фабрика;

и) перша частина складного слова (яке пишеться разом або через дефіс), коли далі йде слово з такою самою другою частиною: кулько й ролико-підшипники, радіо- й телеапаратура, тепло- й гідроелектростанції.

Прикладки

Прикладки можуть писатися окремо й через дефіс, що залежить від семантики поєднуваних складників:

а) якщо прикладкою виступає видова назва, то дефіс між означуваним іменником і прикладкою не ставиться: місто Київ, ріка Москва, трава звіробій; якщо ж у ролі прикладки виступає родова назва,то між означуваним іменником і прикладкою ставиться дефіс: звіробій-трава, Мбсква-ріка, Сапун-гора;

б) якщо узгоджуваний іменник, що має атрибутивне (означальне) значення, виступає в ролі прикладки в постпозиції, він приєднується до пояснюваного іменника дефісом: вовк-жаднюга, дівчина-красуня, хлопець-богатир; якщо такий іменник виступає в препозиції до означуваного іменника, то він пишеться окремо: богатир хлопець, жаднюга вовк, красуня дівчина;

в) пояснюваний іменник і прикладка можуть мінятися місцями (причому атрибутивну роль виконує іменник у постпозиції), між ними завжди ставиться дефіс: дівчина-грузинка й грузинка-дівчина, учитель-фізик і фізик-учитель, художник-пейзажист і пейзажист-художник;

г) якщо прикладка входить до складу терміна, вона втрачає атрибутивне значення, перетворюючи словосполучення на складний іменник без сполучного звука. Такі іменники пишуться через дефіс: гриб-паразит, жук-короїд, заєць-русак, льон-довгунець.

Категорія: Вишневецький В.О., українська мова та література | Додав: vishnevetskiy1967
Переглядів: 607 | Завантажень: 9 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar