Головна » Файли » Для учнів » Вишневецький В.О., українська мова та література

УКРАЇНСЬКА МОВА. ПІДГОТОВКА ДО ЗНО ЛЕКСИКОЛОГІЯ
[ Викачати з сервера (75.5 Kb) ] 05.04.2017, 08:06

УКРАЇНСЬКА МОВА. ПІДГОТОВКА ДО ЗНО
ЛЕКСИКОЛОГІЯ

Лексикологією (від гр. lexisслово, logosвчення) називають науку, яка вивчає лексику. Слово лексика походить від грецького слова lexicos словесний, словниковий. Ним називають усі слова мови, а також окремі шари або групи слів (побутова, професійна лексика) та словниковий склад окремих творів чи письменників (лексика Шевченка, лексика «Гайдамаків»).

Слово є однією з основних одиниць мови. Воно дає найменування всім пізнаним людиною предметам, явищам природи та суспільства, слугує для вираження людиною почуттів, емоційних реакцій і волевиявлень. Отже, фактично, слово бере на себе номінативну (називальну) функцію мови.

До найважливіших ознак слова належать такі:

— слово складається зі звуків і має певну внутрішню впорядкованість звуків;

— має наголос;

— має лексичне значення, тобто щось називає або виражає;

— може поділятись на менші мовні одиниці — морфеми (основу й закінчення, корінь, суфікс, префікс);

— пов'язується з іншими словами в реченні або словосполученні змістовими й граматичними зв'язками;

— має граматичні форми;

— виконує синтаксичні функції.

Слова поділяються на групи:

самостійні — це ті слова, що мають лексичні й граматичні значення: поле, ліс, гай, гарний, свій, чотири, сміятися, весело, взимку та ін.

До самостійних належать іменники, прикметники, числівники, займенники, дієслова, прислівники;

службові слова мають тільки граматичні значення і можуть виражати залежність одних слів від інших у словосполученнях та реченнях, пов'язувати однорідні члени речення, частини складного речення, надавати певних відтінків словам або утворювати окремі граматичні форми.

Службовими словами є сполучники, прийменники, частки.

Окремою групою слів є вигуки та звуконаслідування, бо вони нічого не називають, а лише виражають почуття, емоції, реакції, акустичні образи.

Слово, яке має лексичне значення, називається лексемою.

Лексичне значення

Лексичним значенням називають співвіднесеність слова з предметами, явищами, предметами, процесами, відношеннями, закономірностями реальної дійсності та поняттями про них. Слово називає предмет — це його лексичне значення. Але цим не вичерпується зміст поняття. Мова не змогла б виконувати комунікативної функції, якби намагалася дати кожному окремо взятому предмету окрему назву. Слово називає конкретний предмет і всі інші предмети даного виду, а також поняття про цей вид предметів. Це означає, що слово узагальнює у своєму лексичному значенні основні ознаки цілого класу предметів і формує поняття про них.

Пояснення лексичного значення слів наводиться в тлумачних словниках. Великий тлумачний словник сучасної української мови (укладач і головний редактор — В. Т. Бусел) містить близько 250 тис. слів і словосполучень.

Слова виникають з одним лексичним значенням (такі слова називаються однозначними), але поступово в ньому під впливом різних мовних ситуацій виникають зміни, що ведуть до появи нових значень — похідних. Наприклад: слово дім має в словниках такі значення: 1. Будівля, призначена для житла або розміщення різних установ; будинок. 2. Приміщення, у якому живуть люди; житло. 3. Приміщення, люди, що в ньому живуть, та їхнє господарство. 4. Монархи одного роду, що послідовно заступали один одного.

Слова, які мають кілька лексичних значень, називают багатозначними. Багатозначність виникає від того, що мовці помічають схожі риси предметів, подібність явищ у житті і тому переносять назву одних предметів на інші: ручка дитини — кулькова ручка - ручка крісла — дверна ручка —ручка м'ясорубки.

Багатозначні слова можуть мати пряме і переносне значення: золотий перстень (перстень, зроблений із золота — пряме значення) — золота осінь, золоте серце, золота душа, золоті руки (переносні значення).

Перенесення значення слів за якоюсь певною ознакою є основою для виникнення образних значень у словах, тобто для розвитку словесних художніх засобів мови.

Групи слів за значенням

Синоніми (гр. synonymiaоднойменний) — це слова, які називають одне поняття, відрізняючись при цьому або відтінками значення, або емоційно-стильовим забарвленням, або тим і тим одночасно. Синоніми часто пожвавлюють і урізноманітнюють текст, сприяють уникненню небажаних повторів. Синоніми є одним із найбагатших джерел збагачення мовлення.

Синонімія найповніше і найвиразніше виявляється в лексиці, що пояснюється конкретним, індивідуальним характером лексичних значень. За різними принципами класифікації синоніми поділяються на кілька різновидів: а) абсолютні, або повні; б) семантичні; в) стилістичні; г) семантико-стилістичні.

До абсолютних належать синоніми, повністю рівнозначні і загалом тотожні за вживанням, тобто стильовою сферою функціонування, емоційно-експресивною характеристикою, наприклад: родина — сім'я; бік — сторона. Такі синоніми виникають під час проникнення до літературної мови слів із різних діалектів, як, наприклад, у синонімічному ряді лелека — бусол — чорногуз; абсолютні синоніми можуть являти собою іншомовне слово та його український відповідник: гіпербола — перебільшення, метаморфоза — перетворення, соціум — суспільство. В окремих випадках абсолютні синоніми утворюються шляхом запозичення з різних мов слів із тотожним значенням: гасло (запозичення з польської мови) — лозунг (із німецької).

Слід зазначити, що й між абсолютними синонімами можна знайти незначні відмінності — у сфері вживання, можливостях сполучення з іншими словами. Наприклад, у парі іншомовне слово — український відповідник іншомовний синонім може здаватися більш офіційним і не вживатися в розмовному стилі.

Синоніми, які відрізняються відтінками значення, називають семантичними (ідеографічними, логічними). Такі синоніми можуть уживатися в тому самому стилі мовлення, мають однакове емоційно-експресивне забарвлення.

Наприклад: бігти — скакати — мчати.

Стилістичні синоніми різняться між собою емоційно-стильовим забарвленням. При цьому один із синонімів може бути нейтральним, а інші — з позитивним чи негативним відтінком: ходити — тинятися, думати — метикувати. У деяких синонімічних рядах усі слова емоційно забарвлені й різняться лише мірою й особливостями емоційності.

Синоніми, які розрізняються і значеннєвими відтінками, й емоційністю та особливостями вживання в різних стилях, називають семантико-стилістичними. Приклад таких синонімів: їсти —жерти — запихатися — смакувати. Як бачимо, ці слова мають відмінності як у емоційно-експресивному забарвленні й стильовій приналежності, так і у відтінках значень, адже кожен із синонімів називає різний спосіб уживання їжі.

Синоніми складають синонімічні ряди — об'єднання слів, що означають одне поняття. У синонімічному ряді виділяють стрижневе слово, яке найточніше виражає значення, властиве всьому рядові. Стрижневим є зазвичай нейтральне слово або найменш стилістично забарвлене. Наприклад, у синонімічному ряді ходити — вештатися — швендяти — походжати стрижневим є слово ходити.

Стрижневе слово не завжди легко виокремити в синонімічному ряді, особливо в тому випадку, коли всі синоніми різною мірою емоційні. Тому деякі дослідники вважають, що його виокремлювати недоцільно.

Переносне вживання слів, переважно в художній літературі, приводить до виникнення контекстуальних синонімів,' які набувають спільного значення лише в певному контексті. Наприклад, контекстуальні синоніми вжито в такому реченні:

...Ні, не лежали, а сяяли, мінилися, горіли — вишнево, кармінно, лимонно! — маленькі світлячки (В. Влизнець).

У синонімічні зв'язки можуть вступати й фразеологізми, частіше такі, які співвідносяться з певним словом, наприклад:утекти — дати драла — взяти руки в ноги; рано — ні світ ні зоря — ще півні не співали.

Антоніми (гр. antiпроти і опутаім'я) — це слова з протилежним значенням. Антоніми характеризуються не лише протилежністю своїх значень, а й певною спільністю, на основі якої й відбувається протиставлення, тобто ці слова позначають поняття однієї тематичної групи: любов — ненависть; тривога — спокій; злий — добрий.

За своїм значенням антоніми поділяються на кілька груп. Основні з них такі:

1. Антоніми, які позначають два діаметрально протилежні вияви певного поняття і при цьому не вичерпують усього його обсягу, залишаючи можливість існування проміжних ланок. Наприклад, антоніми холодний — гарячий позначають поняття температури, його протилежні вияви, але заперечення одного з цих слів не є ствердженням іншого, адже поняття температури включає ще такі проміжні ланки, як прохолодний, теплий. Ця група антонімів є найширшою.

2. Антоніми, значення яких вичерпує поняття, протилежні вияви якого вони позначають. Ці слова доповнюють одне одного і разом охоплюють увесь обсяг родового поняття. Сюди можна віднести такі антоніми, як живий — мертвий; чоловік — жінка, між якими не може бути жодних проміжних ланок.

3. Антоніми, які позначають різноспрямовані дії, оцінку ситуації з погляду протилежних суб'єктів дії, з різних точок часу і простору: продавати —купувати; переможець — переможений; уже —ще; попереду — позаду.

Основні значеннєві групи не охоплюють усіх антонімів, й існують, антонімічні зв'язки, які важко віднести до якоїсь із груп.

За структурою антоніми поділяються на різноко-реневі та однокореневі. Різнокореневими антонімами в сучасній українській мові є різні щодо походження слова: багатий — бідний, лівий — правий, початок — кінець, стояти — бігти. Сюди слід віднести й ті протилежні за значенням слова, які хоч і мають різні корені, але їх антонімічність підсилюється відповідними префіксами: відрікатися — признаватися, замерзати — розтавати, поглинати — віддавати.

Другим структурним різновидом антонімічних пар слід уважати однокореневі антоніми (їх ще називають граматичними, або афіксальними), у яких антонімічність виражається за допомогою приєднання до одного кореня або основи антонімічних префіксів чи суфіксів: плідний — безплідний; відчиняти — зачиняти; складений —розкладений.

Як і серед синонімів, серед антонімів відокремлюються постійні, які мають протилежні значення в будь-яких контекстах, та контекстуальні, які є протилежними лише в певному значенні й оточенні:

У приміщенні церкви відкрито вокзал:

Почекальні, лампади, ікони, кабіни.

...Туалети і фрески. Колишня зоря

Закотилась у тлін, як Марія у чорнім.

Ю. Андрухович

Явище антонімії використовується в мовленні у грі слів та каламбурах для створення антитези. Ось приклади антитези в поезії:

... Як пізно ми серця свої спинили!

... Як роз'єднали рано ми вуста!

Є. Плужник

Вбери пречисту сукню,

Розпукни в сто люстерок,

Аби я розгубився

Між сміхом і плачем.

В. Стус

Омоніми (гр. homos — однаковий і grapho — пишу) — слова, що мають однакове звучання й написання, але зовсім різне значення. Від багатозначних слів відрізняються тим, що означають предмети, ознаки, дії, що не мають між собою нічого спільного.

Омонімічний ряд складається з елементів, що належать до різних, віддалених сфер діяльності. Чим більша відстань між ними, тим менша ймовірність того, що вони «зустрінуться» в тексті й це призведе до непорозуміння.

Збіги в звучанні й написанні слів виникають як унаслідок взаємодії між різними мовами (збіг питомих українських слів із запозиченнями), так і під дією внутрішньомовних чинників. Одним з основних внутрішніх чинників є розпад багатозначного слова, коли його різні значення перестають сприйматися як пов'язані між собою й перетворюються на окремі лексеми: полотно — тканина, полотно залізничне.

Омоніми виникають і внаслідок історичних змін у звуковому складі слів, які призводять до їх формального збігу:слати — стелити, слати — посилати.

Зовнішні причини виникнення омонімів полягають як у співзвучності запозичень із власне українськими словами, так і у взаємодії запозичень із різних мов.

Приклади збігів між українськими та запозиченими словами: тур — тварина, тур (фр.) — елемент танцю; чайка — птах і чайка (тур.) — козацький човен. Як приклади омонімії між запозиченнями можна навести слова гриф (гр.) — казковий птах, гриф (нім.) — печатка; туш у музиці — з німецької мови, туш у більярді — з французької.

Омонімічні відношення виникають не лише між лексемами однієї мови, а й між співзвучними словами різних мов. Таке явище називається міжмовною омонімією.

Міжмовні омоніми — це слова, словосполучення або інші мовленнєві одиниці, що однаково (дуже близько, подібно) звучать у двох мовах (які контактують), проте мають різні значення, подекуди — різні стилістичні характеристики.

Міжмовні омоніми є у споріднених і у неспорідне-них мовах. Збіги у звучанні й написанні цих слів можуть призвести до помилкового вживання слова у невластивому для нього в цій мові контексті. Особливо «підступною» є міжмовна омонімія близько-споріднених мов. Коли учень в українській школі вивчає російську мову, він мимоволі сприймає російські слова на тлі рідної мови, в результаті чого можуть виникнути такі помилкові вислови, як ті, що навела одна вчителька: «Я загубил дневник» (замість потерял). «Тетрадь скончалась» (замість закончилась). Російське словозагубить і українське загубити, як і скончатьсяскінчитись (закінчитись) — міжмовні омоніми споріднених мов.

Серед омонімів виокремлюють власне омоніми — слова, що збігаються у звучанні й написанні (коса — заплетене волосся, коса — знаряддя для скошування трави, коса — смуга суходолу у водоймі), а також омофони, омографи й омоформи.

Омофони — слова, які вимовляються однаково, але відрізняються написанням: пресувати (обробляти за допомогою пресу) металприсувати (переміщати) стілець до столу.

Омоформи — слова, які збігаються в одній або декількох формах: рідна матимати хист, але рідної матерімаю хист.

Омографи — слова, які пишуться однаково, але звучать нарізно, завдяки наголосу: ма´ла щастя — мала´ дівчинка, ко´си — коси´ траву.

Омоніми, як і попередні різновиди лексики, використовуються для збагачення художнього мовлення, для створення словесної гри та каламбурів, для досягнення комічного ефекту. Цьому сприяє невідповідність між спільним звучанням та абсолютно відмінним значенням слів.

Пароніми

Терміном паронімія (від гр. para — біля, поряд і опута — ім'я) зазвичай називають таке мовне явище, коли два слова, схожі за звучанням, але різні за значенням, помилково вживають одне замість іншого, наприклад: боцман замість лоцман, кремінь замість кремній. Слова, які утворюють такі пари, називаються паронімами.

Уживання одного слова замість іншого пояснюється не тільки подібністю звучання, але в деяких випадках і подібністю лексичних значень. Та все ж причиною помилки є недостатньо точне знання значення одного зі слів або навіть обох. Наприклад: «Марія Смірнова належала до тієї незначної категорії студентів, які на перших курсах плутають гігієну з гієною» (З газети).

Існує два погляди на явище паронімії.

У вужчому розумінні пароніми — це близькі за звучанням і написанням слова, що мають наголос на тому самому складі, належать до однієї частини мови і до однієї тематичної групи, але мають відмінності у значенні. У такому розумінні пароніми сприймаються як одне з джерел мовних труднощів, бо при недостатньому знанні словникового складу та значень слів мовець може вживати одне слово замість іншого. До таких слів належать пароніми адресат — адресант, компанія — кампанія, афект — ефект, раунд — раут, жакет — жилет.

У ширшому розумінні пароніми — це будь-які співзвучні слова, які не належать до омонімів, бо не цілком збігаються у звучанні.

Серед паронімів значне місце посідають іменники одного граматичного роду: абрис — обрис, ампер — ампір, галка — галька; рідше вони належать до різних родів: актиній — актинія, базилік — базиліка. Прикметників серед паронімів значно менше: ароматичний — ароматний, високий — висотний, громадський — громадянський. Ще менше серед паронімів дієслів: багрити — багріти — багровіти, зачинати — зачиняти. Інші частини мови паронімічних пар майже не утворюють.

Паронімія зустрічається не тільки серед загальних назв, але й серед власних, наприклад, прізвищ людей: Сосюра — Соссюр, Чаплигін — Чапигін, Ей-зенштейн — Енштейн; географічних назв: Абакан — Абадан, Австрія — Австралія, Будапешт — Бухарест, Швейцарія — Швеція.

Паронімія належить до виражальних засобів у художньому мовленні, в поезії часто є засобом звукопису:

Матерія — первинна.

Це — провина

(Як не моя й не Божа, то чия?)

Ю.Андрухович

Випадкова співзвучність слів використовується у такому виді словесної гри, як парономазія — навмисне зближення паронімів та інших співзвучних слів для посилення формальної та змістової організації тексту та для створення комічного ефекту.

Парономастичні пари конструюються письменниками (журналістами) свідомо, для більш яскравого опису подій, явищ.

«Це не ферма, а, насравді, одна лише форма, тобто пуста забава під фірмою взірцевого сільського господарства» (А. Чехов).

Поділ лексики за походженням

За походженням слова поділяють на власне українські та запозичені з інших мов.

Власне українські слова, наприклад: вогнище, чемний, нищити, впродовж, проте.

Запозичені слова, наприклад: комп'ютер, ейфорія, анонс.

Словниковий склад мови постійно поповнюється як словами, що створюються на основі українських словотвірних засобів, так і запозиченими з багатьох мов: грецької (філологія, музей, театр), латинської (клас, аудиторія, конституція), німецької (бутерброд, солдат), англійської (аскетбол, дизайн), французької (кашне, пюре, пальто), італійської (соло, тріо, акорд) та інших.

Запозичення з різних мов відбулося за різних часів. Багато запозичених слів стали настільки звичними для нас, що вже не відчувається їхнє чужомовне походження (панчохи, цукор, кавун), інші навіть не набули здатності змінюватися за законами української граматики (меню, тріо, кашне).

Більшість сучасних українських імен є також запозиченими. Втративши своє первинне значення, з грецької мови прийшли до нас і стали іменами слова: Анатолій (схід сонця), Андрій (сміливий, мужній), Василь (царський), Зоя(життя), Галина (спокій), Катерина (чиста). З латинської мови запозичено імена: Валентин (сильний), Вікторія(перемога), Марина (морська). Від скандинавських народів прийшли до нас імена: Гліб (нащадок бога), Ігор (захисник).

Визначити іншомовне слово можна за фонети-ко-граматичним оформленням та лексичним знаенням. Скажімо, звук і літера ф не властиві для слов'янських мов, і всі слова в українській мові, що мають цей звук і, відповідно, літеру, за походженням є грецизмами та латинізмами: фізика, фігура, фокус, фея, факт тощо. Тюркізми характиризуються наявністю кількох звуків а: сарай, базар, баклажан, байрак, кабан, сазан, чабан, барабан.

Початковий звук і літера а взагалі характерні тільки для іншомовних слів, зокрема для арабських (алгебра, алкоголь), латинських (аудиторія, абітурієнт, ангіна), грецьких (алфавіт, автор, архів, азот, афоризм, анемія, автономія).

Грецькі запозичення можна розпізнати за наявністю буквосполучень- пс, кс (психологія, ксерокс, скелет), кореневих частин бібліо-, гео-, біо-, лог-, фон- (бібліотека, геологія, біологія, філолог, фонетика). Такі запозичення є термінами з різних сфер суспільного та наукового життя: демократія, космос, ідея, метод, аналіз, історія, граматика, діалог.

У сучасній українській мові багато слів французького походження (бульйон, амплуа, пляж, кутюрье, гаде), німецького (ранг, шнапс, ґрунт, ландшафт), англійського (леді, джем, футбол, спонсор, менеджер), голландського(гавань, лоцман, краб, трос), італійського (піаніно, спагеті, мафія, мадонна), іспанського (корида, танго, фієста), польського (пані, ґудзик, мазурка, повидло).

Деякі запозичені слова вживаються як синоніми власне українських слів (лінгвістика — мовознавство, мемуари — спогади, емоції — почуття) і можуть відрізнятися від них сферою застосування в певних формах і стилях мовлення.

Запозиченими словами не слід зловживати. Як правило, вони доречні тоді, коли у мові немає власне українського слова з потрібним відтінком лексичного значення або стилістичного забарвлення.

Застарілі слова. Неологізми

Лексика найтісніше пов'язана з життям народу. Вона постійно реагує на зміни в соціально-виробничому й культурному житті нації виникненням нових елів і зникненням старих. Це зумовлює наявність у мові двох шарів лексики: активного й пасивного.

В активному словнику мови перебувають слова, що в даний час вживаються часто й не мають значення давності чи новизни.

Пасивний запас української лексики становлять: а) слова, які вже застаріли й виходять або вийшли з ужитку; б) нові слова, що ще Не закріпилися й не стали в мові загальновідомими й загальновживаними.

У пасивному запасі мови зберігаються історизми, архаїзми, неологізми.

Історизми — це назви предметів старої культури, побуту: смерд, кріпак, війт, князь, поміщик, осавул, земство, повіт, волость, губернатор, жупан, очіпок, лакей. У процесі історичного розвитку зникають окремі предмети, поняття, звичаї, а з ними перестають вживатися слова, що їх називали.

Архаїзми — це застарілі слова, що виходять із ужитку, але реалії, названі ними, залишаються й мають уже інші, сучасні назви: ректи — говорити, чоло — лоб, врата — ворота, вої — воїни, десниця — праварука,вия— шия.

Неологізми — це нові слова, покликані до життя проблемами суспільства, що відбивають сучасність. Якщо вони втрачають значення свіжості, то стають загальновживаними або виходять із ужитку й стають історизмами, наприклад, перебудова — у дев'яностих роках минулого століття це був неологізм, тепер — історизм.

Категорія: Вишневецький В.О., українська мова та література | Додав: vishnevetskiy1967
Переглядів: 446 | Завантажень: 9 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar