Головна » Файли » Для учнів » Вишневецький В.О., українська мова та література

УКРАЇНСЬКА МОВА. ПІДГОТОВКА ДО ЗНО ФОНЕТИКА. ОРФОГРАФІЯ
[ Викачати з сервера (162.0 Kb) ] 05.04.2017, 07:57

УКРАЇНСЬКА МОВА. ПІДГОТОВКА ДО ЗНО
ФОНЕТИКА. ОРФОГРАФІЯ

Фонетика (від гр. phoneіkos звуковий) — розділ мовознавства, який вивчає звукову систему мови, закони її функціонування й змінювання у мовному потоці. Предметами розгляду у фонетиці вважаються також наголос і склад.

Голосні й приголосні звуки

У звуковій системі української мови 38 звуків: 6 голосних та 32 приголосних, які позначаються 33 літерами українського алфавіту.

Приголосні тверді і м'які, дзвінкі й глухі

Приголосні звуки поділяються на тверді і м'які. Вони можуть утворювати пари. Вимова таких звуків відрізняється тільки положенням язика в ротовій порожнині.

Тверді: [д], [т], [з], [с], [ц], [дз], [л], [н], [р].

М'які: [д'], [т'1, [з'], [с'], [ц'], [дз'], [л'], [н'], [р'].

У процесі мовлення, крім м'яких і твердих приголосних, зустрічаються так звані пом'якшені приголосні, які не є самостійними звуками фонетики української мови, вони вважаються тільки варіантними від твердих: [б] - [б'], [в] - [в'], [п] - [п'], [ф] - [ф'], [ж] - [ж'], [ч] - [ч′], [ш] - [ш'], [дж] - [дж'], [г] - [г'], [к] - [к'], [х] - [х'], [ґ] - [ґ' ], [м] - [м']. Інші приголосні пом'якшеними бути не можуть.

За характером звучання приголосні поділяються на дві групи: свистячі ([з, з', ц, ц', с, с', дз, дз']) і шиплячі ([ж, ч, ш, дж]).

Невелику за кількістю групу складають носові приголосні [м], [н], [н'], тобто при їх творенні задіяна носова порожнина.

В основі поділу приголосних на шумні, сонорні та дзвінкі лежить рівень участі у творенні звуків голосу й шуму.

Якщо у творенні дзвінких приголосних присутні як шум, так і голос, то глухі творяться за відсутності голосу та за допомогою шуму.

Окремі дзвінкі й глухі приголосні звуки близькі між собою за способом творення і становлять пари:

Дзвінкі: [б], [д], [д'], [з], [з'], [дз], [дз'], [ж], [дж], [г], [ґ].

Глухі: [п], [т], [т'], [с], [с'], [ц], [ц'], [ш], [ч], [к], [х], [ф].

Не мають пар дзвінкі звуки: [в], [м], [н], [н'], [л], [л'], [р], [р], [й].

У мовному потоці звуки мови зазнають впливів, певних змін, іноді навіть відбуваються заміни одних звуків іншими. Наприклад: зсунути — [сунути] — відбувається оглушення [з] під впливом наступного [с]. Такі чергування звуків можуть відбуватись і в системі приголосних, і в системі голосних.

Подовжені звуки

За певних фонетичних умов приголосні української мови здатні подовжуватись, тобто їх витримка при мовленні є вдвічі довшою. Подовження приголосних передається на письмі.

Позначення звуків мови на письмі

Графіка (від гр. grapho — письмовий) — це розділ мовознавства, який вивчає сукупність мовних знаків для передачі на письмі усного мовлення. В ідеальному варіанті кожний звук мовлення повинен мати своє графічне позначення (літеру).

Для передачі звуків української мови на письмі використовують особливі знаки — літери. Сукупність літер мови, розташованих у певному усталеному порядку, називають алфавітом. Слово «алфавіт» належить грецькій мові,— це фактично перелік перших літер грецького алфавіту, «альфи» і «бети» (віти). Українським варіантом цієї назви є «абетка».

В українській абетці для передачі на письмі звуків існує 33 літери, два типи накреслення: велика літера й мала літера. Голосні звуки позначаються а, о, у, и, є, і, а також є, ю, я, ї, які передають використані 10 літер на позначення голосних.

На позначення приголосних звуків уживаються 22 літери (2 африкати дз, дж). Кожна літера має свою назву. Наприклад: в — ве, м — ем, ф — еф.

Одна літера може позначати два звуки: щирий — [шчирий], яблуко — [йаблуко]. Один звук може позначатися кількома літерами: дзвінок — [цзв'інок], лінь — [л'ін']. В українській абетці є також ь (м'який знак), що не передає звуків, а тільки вказує на м'якість приголосного, та знак надрядковий — апостроф, який позначає тверду вимову попереднього приголосного.

Склад

Склад — це один голосний звук або декілька звуків у слові, які в процесі мовлення вимовляються за допомогою єдиного поштовху повітря.

Склад утворюється з одного й більше звуків, головною вимогою є обов'язкова наявність у складі голосного. Голосні звуки вважаються складотворними. Від кількості голосних у слові залежить кількість складів. Інші звуки мовлення можна вважати нескладотворчими (нескладовими).

Залежно від кількості складів слова поділяються на односкладові, двоскладові, трискладові й багатоскладові.

Наприклад: сова — со-ва, корова — ко-ро-ва, схил — схил, висвітлити — ви-світ-ли-ти.

Склади у слові бувають відкритими й закритими.

Відкритий — це склад, який закінчується голосним звуком. Наприклад: во-ля, мо-ре.

Закритий — це склад, що закінчується на приголосний. Наприклад: сміх, свіч-ка, річ-ка.

В українській мові переважає кількість відкритих складів. Це робить мову більш милозвучною.

Наголос

У процесі мовлення не всі приголосні вимовляються з однаковою звуковою інтенсивністю. Наголос — це виділення одного зі складів слова за допомогою додаткового посилення голосу.

Склад, на який припадає наголос, називається наголошеним (сильним). Усі інші склади в слові — ненаголошеними (слабкими). Наголос у складі надає йому більшої інтенсивності й тривалості при вимові. Голосні й приголосні наголошеного складу вимовляються чітко й виразно.

Наголос присутній у кожному повнозначному слові. Але службові слова найчастіше наголосів не мають.

Складні слова, крім головного наголосу, можуть мати побічні (додаткові) наголоси. Наприклад: вічно′зеле′ний, високоорганізо′ваний.

Наголос в українській мові є вільним, тобто може належати будь-якому складу в слові, бути незакріпленим за певним складом.

В українській мові наголос також є рухомим, оскільки при змінюванні слова може переміщуватися з одного складу на інший. Наприклад: вода′ — во′ди, земля′ — зе′млі.

Завдяки наголосу можна розрізняти слова у тому випадку, коли звукове оформлення слів є тотожним. Наприклад: обі′д — о′бід, по′тяг — потя′г.

Ненаголошені голосні, їх вимова і позначення на письмі

В українській мові ненаголошеними голосними називаються такі, що складають ненаголошені склади, їх вимова є нечіткою й невиразною. Тому ненаголошені є, и, о наближаються до близьких за вимовою звуків [еи], [ие], [оу].

У складах з ненаголошеними є та и пишеться та сама літера, що й під наголосом: великий, величезний, бо ве'лич; держу', бо оде'ржати; клекоті'ти, бо кле'кіт; несу', бо прине'сений; ш'потіти, бо ше'піт; крив'є, бо кри'во; трима'ти, бо отри'мувати; широ'кий, бо ши'роко.

Е завжди пишеться:

1. У групах -ере- й -еле: берег, дерево, серед; зелень, пелена, селезень, шелест.

2. У суфіксах -еня-, -єн-, -енк, -еньк-, -ер(о), -есеньк-, -ечк-, -тель: козеня, доручений, Юхименко,рученька, семеро, малесенький, книжечка, вихователь.

3. Коли е при зміні слова випадає: березень, бо березня; вітер, бо вітру; мітел, бо мітла; справедливий, бо правда; хлопець, бо хлопця.

И пишеться:

1. Відповідно до вимови після твердих приголосних: кисень, пити,риба, тин, сирий.

2. У ряді слів у групах -ри-, -ли- між приголосними у відкритих складах: бриніти, гриміти, дрижати, кривавий, криниця, стриміти, тривати, тривога; глитати.

3. У словах іншомовного походження після д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р: дизель, динамо, стимул, математика, позиція, система, режим, ширма, риф.

4. У кінці слів після г, к, х: вимоги, дороги, навколішки, кроки, оскільки, верхи, дахи, але в закінченнях прикметників і займенників, які відповідають на питання які?, пишемо і: дорогі, великі, всякі, тихі, тремтячі.

І пишеться:

1. На початку слова: ім'я, індик, іній, інколи, іноді, інший, існувати, істина.

2. Відповідно до вимови в ряді слів не під наголосом пишеться -рі-, -лі-: дрімати, дрімливий, дрімота, тріщати, зустрічати; злітати.

Ї на позначення звукосполучення й + і пишеться:

1. На початку слова і після голосного: їдальня, їдкий, їх, їхати, гаї, Україна, мої, твої.

2. Після м'якого приголосного (на письмі — з м'яким знаком): Ананьїн, Віньї.

3. Після твердого приголосного (на письмі — з апострофом): з'їзд, під'їхати, Захар'їн.

4. Також в іншомовних словах після голосного: архаїчний, героїзм, егоїзм, еліпсоїд, наївний, прозаїк, руїна, целулоїд.

Я, Ю, Є пишуться:

1. На початку слова й після голосного для позначення звукосполучень й + а, й + у, й + є: якість, знаю, твоє, а також після й у слові війя (війю, на війі).

2. Після приголосного для позначення сполучення м'якого приголосного з а, у, є: ряд, люди, останнє.

Апостроф

Роздільність вимови я, ю, є, ї та попереднього твердого приголосного позначається апострофом.

Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї:

1. Після б, п, в, м, ф: б'ю, в'ю, в'язи, у здоров'ї, м'язи, рум'яний, тім'я, мереф'янський, В'ячеслав, Стеф'юк.

2. Після р: бур'ян, міжгір'я, пір'я, матір'ю, кур'єр, на подвір'ї, сузір'я.

3. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без'язикий, від'ємний, з'єднаний, з'їхати, з'явитися, об'єм, дит'ясла, пан'європейський, пів'яблука, але з власними назвами через дефіс: пів-Європи, пів-Америки тощо.

4. Після к перед я, ю: Лук'ян, сек'юриті.

ЙО, ЬО

ЙО пишеться для позначення звукосполучення й + о:

1. На початку слова й після голосного: його, йому, привілейований, район.

2. Після приголосного, переважно на початку складу: батальйон, бульйон, вйокати, Воробйов, курйоз, мільйон, серйозний, Соловйов.

ЬО пишеться після приголосного для позначення м'якості приголосного перед о: всього, Ковальов, Линьов, льон, сьогодні, сьомий, трьох, цього.

Чергування У—В

В українській мові чергуються як прийменники у, в, так і префікси у-, в- у словах, якщо це не змінює значення слова.

У вживається для того, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

1. Між приголосними: Наш учитель; Десь у хлібах кричав перепел.

2. На початку речення перед приголосним: У присмерку літають ластівки так низько (Д. Павличко); Увійшли до хати; У лісі стояв гамір, пахло квітами.

3. Незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в, ф, а також перед сполученнями літер -льв-, -св-, -тв-, -хв- і под.: Сидимо у вагоні; Не спитавши броду, не сунься у воду (Приказка); Велике значення у формуванні характеру має самовиховання; Одягнена у хвою, шумить дрімуча тайга.

4. Після паузи, що на письмі позначається комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед приголосним: Стоїть на видноколі матиу неї вчись (Б. Олійник); Це було... у Києві; До мене зайшла товаришка,учителька із сусіднього села.

В уживається для того, щоб уникнути збігу голосних:

1. Між голосними: У нього в очах засвітилась відрада (Панас Мирний); Була в Одесі; Прочитала в оголошенні.

2. На початку речення перед голосними: В очах його світилася надія; В Антарктиді працюють наукові експедиції.

3. Після голосного перед більшістю приголосних (крім в, ф, -льв-, -св-, -хв- і под.): Пішла в садок вишневий (Т. Шевченко); Люди врозкид розляглися в траві (К. Гордієнко).

У — В не чергуються:

1. У словах, що вживаються тільки з в або тільки з у: вдача, вклад, вправа, вступ (і удача, уклад, управа, уступ — з іншими значеннями); увага, ударник, узбережжя, указ, умова, а також у похідних утвореннях: вступний, владар, уважність, ударницький, умовний та ін.

2. У власних іменах і в словах іншомовного походження: Вдовенко, Врубель, Владивосток; Угорщина, Удовиченко, Урал, увертюра, ультиматум, утопія та ін.

Чергування І—Й

Сполучник і та початковий ненаголошений і в ряді випадків чергуються з й у тих же позиціях, що й у — в.

І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

1. Після приголосного або паузи, що на письмі позначається крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою, крапками, перед словами з початковим приголосним звуком: Нема вже тієї хатини. І я в сивині, як у сні (Д. Павличко);Вірю в пам'ять і серце людське (Б. Олійник).

2. На початку речення: І долом геть собі село понад водою простяглось (Т. Шевченко).

Й уживається, щоб уникнути збігу голосних:

1. Між голосними:

У садку співали Ольга й Андрій; Оце й уся врода (Панас Мирний); Квітли вишні й одцвітали (Ф. Малицький).

2. Після голосного перед приголосним: Навчає баєчка великого й малого (Л. Глібов); На траві й квітках росинки, шелестіння й гомін гілки, щебетання й пісня пташки (Я. Щоголів).

І — Й не чергуються:

1. При зіставленні понять: Дні і ночі; батьки і діти; війна і мир.

2. Перед словом, що починається на й, є, ї, ю, я: Ольга і Йосип — друзі; І раптом людська тінь майнула. Куди, для чого, хто і як? (М. Рильський).

3. Після паузи: Щось такеє бачить око, і серце жде чогось (Т. Шевченко).

 

 

Категорія: Вишневецький В.О., українська мова та література | Додав: vishnevetskiy1967
Переглядів: 550 | Завантажень: 10 | Рейтинг: 4.5/2
Всього коментарів: 0
avatar